На Хмельниччині облаштували смартквартири для переселенців [ Редагувати ]
Понад дві тисячі вимушених переселенців знайшли прихисток у Дунаєвецькій громаді на Хмельниччині. Жінки з дітьми та багатодітні родини приїхали з Херсонщини та Запоріжжя. Понад пів сотні людей живуть у приміщенні колишньої лікарні. Там зробили капітальний ремонт і облаштували смартквартири для тих, кому довелося втікати від війни. Як їм живеться - бачили наші кореспонденти.
Вже кілька місяців ми переселилися на 3 поверх після ремонту у двокімнатну квартиру. Це кімната дитини.
Шестирічний Данилко з мамою переїхали з окупованої Херсонщини на Хмельниччину ще на початку повномасштабної війни. У цьому гуртожитку мешкали у невеличкій кімнатці. Тепер хлопчик має власну, а ще багато подарунків від татка.
Данило Трет'як, вимушений переселенець:
Це мій тато. Він дуже сильний, захищає нас на фронті.
Це колишнє приміщення лікарні облаштували під місце компактного проживання переселенців. За кошти місцевого бюджету та меценатів - утеплили будівлю, замінили вікна й дах, капітально відремонтували третій поверх.
Микола Островський, заступник голови Дунаєвецької громади:
Це була занедбана частина будівлі, в якій ніхто не проживав і не було жодних комунікацій. Завдяки проєкту ми повністю облаштували, як на мене, дуже хороші умови для проживання людей.
Наталія із шістьома доньками, після переїзду з Херсонщини, тулилися в одній кімнатці першого поверху. Нині мають дві смартквартири. І всі умови для комфортного мешкання. На просторій кухні старші дівчата варять борщ.
Наталія Черненко, вимушена переселенка:
На кухні у нас єсть морозильна камера, холодильник, дві раковини, дві плити і мікроволновка. Якщо треба бистро розігріти, розігрів. Туалет, ванна, бойлер, 2 туалети.
У приміщенні повністю відновили котельню. У всіх оселях, завдяки генераторам, завжди є гаряча вода і опалення. Подбали і про гігієну.
Микола Островський, заступник голови Дунаєвецької громади:
Зробили там санітарно-гігієнічну кімнату, гарну. Зробили кухню-столову, де люди користуються всіма зручностями. І зробили актову залу.
Усі діти відвідують навчальні заклади. Дорослі помітили, що вони нарешті почали усміхатися й заприятелювали між собою.
Данило Трет'як, вимушений переселенець:
Дружбу треба поважати, дружбу треба берегти. Дружать всі малята, подружились я і ти.
А Данилко перестав затинатися лише за два роки після переїзду, розповідає мама хлопчика.
Ірина Трет'як, вимушена переселенка:
Заїкався. Дуже спокійний і енергійний став.
Доки діти навчаються, їхні матусі вирощують городину. Щоб мати ранні овочі та ягоди, для мешканців тут встановили дві теплиці.
Світлана Печериця, вимушена переселенка:
Садила перець, помідори садили, огірки садили. Урожай був добрий.
А ще родини можуть завести власне господарство. У пані Юлії семеро дітей, нині жінка при надії. Каже: велика сім'я потребує якісних харчів і м’яса.
Юлія В'язанкіна, вимушена переселенка:
Тут у нас кури, качки. Тримаємо їх на 2 сім'ї: я та Інна. Також у мене є два поросьонка: Ванька і Манька. Вони там в сараї.
Нині у шелтері мешкає понад пів сотні людей із Херсонщини та Запоріжжя. Попри зручні умови, усі мріють про Перемогу і повернення до рідних домівок.