У пошуках свободи: жителі Карпат поділилися секретами походження традиційного гуцульського етносу [ Редагувати ]
Люблять свободу понад усе! так про себе кажуть гуцули. "Подробиці" продовжують цикл сюжетів до тридцятої річниці Незалежності України. Сьогодні йтиметься про західну частину нашої країни - Гуцульщину.
Жанна Дутчак поїхала високо в гори, аби вивідати всі секрети її жителів, зварити з ними бринзу та вурду, а ще дізнатися чому за вдачею гуцули такі волелюбні.
Ми у Верховині - гуцульській столиці. Це особливий край з унікальними людьми. Гуцули - одна з українських етнографічних груп, якій вдалося зберегти автентичність. Неповторні традиції та звичаї, колоритна культура і навіть мова особлива.
Немісцевих гуцульські слова дивують, і навіть смішать… А зрозуміти цей говір не завжди до снаги навіть тим, хто родом з Івано-Франківська. Спілкуються ним сьогодні не тільки на Верховинщині… Територія Гуцульщини - це величезні простори Карпат. Гуцулів усього близько двохсот тисяч, проживають вони в сотні маленьких сіл.
Дмитро Стефлюк, голова Товариства "Гуцульщина":
Це Закарпатська область - Рахівський район, це Чернівецька - Путильський, Вижнийький. Косівський, Коломийський і місто Яремче, частина Надвірної і частина гуцулів живе у Румунії.
Знайомтеся, це - Василь Іванович, корінний гуцул. І він без гір життя не уявляє.
Василь Тупилюк, житель села Красник:
Я як рано встав, та й не вижу Кринти, Чорногори, Костричі - це для мене трагедія.
Гуцульське вбрання - пістряве, сліпить очі: вишита сорочка, шерстяні штани, поверх - шкіряний пасок у металевій оздобі (тут називають його черес), та кептарик. А завершує колоритний образ "кресаня" - гуцульський капелюх, оздоблений бісером, нитками та пір'ям. Чоловік запевняє: такі шати є чи не в кожній хаті. І вони не порошаться в шафах - гуцули все це носять. Аби переконатися - запрошує навідатися в їхнє село в неділю або на свята.
Василь Тупилюк, житель села Красник:
У нас, у гуцулів, вбири - як князь та й файний. Любий, котрий натягне гуцульську вбирю - за нього можна подумати здалеку, що то гуцул. Я думаю, він має бути вільнолюбивий чоловік.
У пошуках цієї омріяної свободи він, нібито, колись і піднявся сюди - високо в гори, подалі від влади й панського гніту. Це одна з поширених версій появи гуцулів у Каратах. Втім, таємниця походження цього субетносу і досі не розгадана.
Ой, в цих постолах на мокрому можна впасти!
Суворі умови гір сформували в гуцулів одну особливу рису - працьовитість. Пану Михайлу вже за вісімдесят, та кожен день він і досі починає о другій ночі, а закінчує не швидше ніж о восьмій вечора. Живе чоловік у селі Буковець, на одному з гірських перевалів. Ось у цій невеличкій майстерні все життя виготовляє гуцульські музичні інструменти.
Михайло Тафійчук, житель села Буковець:
Я ніде не навчився. Я все, що роблю, що вмію - я нічого ніде не вчився. Я чогось мав - ну от таку сопілочку я в шість років зробив.
За плечима пана Михайла - сотні змайстрованих трембіт. Традиції народних ремесел тут, на Гуцульщині, ревно бережуть. А вміння та здібності передають не лише з покоління в покоління, а й навіть генами.
Кількаметрова дерев'яна труба без отворів, увита березовою корою - звук від якої здатен розходитися більше як на десять кілометрів. Цей один з найбільш впізнаваних гуцульських музичних інструментів колись у горян слугував головним засобом зв'язку. Такий собі прототип сучасних телефонів… Трембітою вони запрошували на весілля, і з нею колядували. І навіть передбачали погоду. Ці традиції збереглися і донині.
Микола Павук, трембітар з Яремчі:
Переважно на похорони трембітають, і весілля трембітають, і вихід на полонину трембітають.
Михайло Тафійчук, житель села Буковець:
У похорон - далеко. Он на тій горі буде грати трембіта (похорон відбувається) - я буду звідси чути.
Та з розвитком технологій звучання трембіти дедалі рідше і рідше можна почути в Карпатах.
Михайло Тафійчук, житель села Буковець:
Зараз не дуже і є трембітарі не хочуть вчитися. Молоді нічого не хочуть вчитися, навіть у сопілку.
Села на Гуцульщині теж не схожі на типові українські - хати розкидані по крутих схилах, а замість доріг - вузькі стежки. Аби піднятися ними інколи й дня замало. Звідси і особливий стиль життя гуцулів - розмірений та в гармонії з природою.
Василь Тупилюк, житель села Красник:
Все своє, все натуральне. Дивіться, корову тримаємо, сир робимо самі, гулянку самі, солонина своя.
Саме природна ізоляція і допомогла гуцулам встояти перед наступом цивілізації, та зберегти ідентичність та самобутність. Як і сто років тому вони і нині активно займаються тваринництвом. На полонинах випасають овець, кіз і корів. І тут, на висоті тисяча метрів, роблять знані в усьому світі молочні смаколики: будз, вурду та бринзу.
Віталій Маківничук, житель селища Верховина:
Гуцульська бринза виготовляється тільки за давніми гуцульськими традиціями. Тут інакшого приготування не було і не буде, поки ми будемо тут.
Ревно бережуть гуцули не лише гастрономічну культуру, а й побутову: вишиті рушники, ліжники чи ось такі барвисті вовняні доріжки і нині прикрашають більшість сільських осель.
Майже в кожній хаті це є. У нас, в гуцулів, - це майже в кожній хаті. Я приспособилася, то навіть штори витикаю. Це я вчилася у своєї мами.
А ось так виглядають у гуцулів виглядають ворота. Ми приїхали звідти, то ж тепер мусимо за собою їх закрити.
Уміють не тільки багато працювали, а й гучно забавлятися. Традиційні гуцульські весілля в наметах біля хати можна і досі бачити в Карпатах. Скликають на них усе село. Дрескод - народний одяг. Гуляння під запальну "гуцулки" можуть тривати й кілька днів.
Хто ж такі гуцули? Неперевершені майстри чи просто бунтарі?
Дмитро Стефлюк, голова Товариства "Гуцульщина":
Люди, які вважають себе гуцулами, які гордяться цією назвою, що вони гуцули! І гуцули - це ті, за кого інші показують пальцем "оце гуцули"!
Колись слово "гуцул" горяни вважали принизливим. Нині ж воно тотожне поняттю "справжній українець". Тож гуцулами себе не рідко називають навіть ті, хто географічно бути ними просто не може. Адже, як кажуть гуцули, щоб їх зрозуміти, треба "гуцулом вродитися" і жити тут у горах. Бо саме Карпати - гуцульське "місце сили".