Водій з Києва допомагав маломобільним людям з перших днів війни [ Редагувати ]

З перших днів війни, коли життя в столиці буквально завмерло, соціально незахищені верстви населення опинилися у небезпеці. Під загрозою обстрілів, маломобільні люди не могли самостійно вийти зі своїх будинків та подбати про те, щоб забезпечити себе їжею та водою. Не відчували себе у безпеці й пенсіонери, які перебували на околицях Києва в будинках для літніх людей. Василь Косюк - водій соціального транспорту, допомагав саме таким киянам. Попри суцільну небезпеку, він ледь не цілодобово та без вихідних присвячував себе волонтерству за кермом. Як змінилася робота чоловіка та що нового довелося опановувати - розкажуть мої колеги.

Робочий день Василя Косюка починається о шостій ранку. Чоловік працює водієм уже майже півстоліття! Зараз він за кермом соціального транспорту.

Капот открили, колеса цілі...

Швиденький огляд машини, і ми разом вирушаємо на виклик!

Василь Косюк, водій соціального транспорту:

Обиччно у нас в сім утра діалізники. Хто на діаліз їде, вони с утра. Діти малі з інвалідністю єсть. Ото всі, хто ногами не ходить - всіх ми возимо. Хто на колясці, хто на палочках.

Ми їдемо в інший кінець міста. У Києві без заторів цей шлях не подолати. Втім на відміну від більшості інших водіїв, велика кількість машин на дорогах Василя Косюка не засмучує. Навпаки, він радіє - Київ швидкими темпами повертається до звичного життя!

Ще у березні столиця нагадувала місто-привид. Порожні вулиці. А на дорогах - самі лише блокпости. В ті дні - з кількох десятків водіїв соціального транспорту у Києві залишилося тільки п'ятеро.

Василь Косюк, водій соціального транспорту:

Ми чим займалися: їсти, пайки, обіди, гаряче. Соцработніка одвезти, привезти.

Василь Косюк, водій соціального транспорту:

Діалізників, которих и возили, то бувало, що даже ми на місяць їх одвозили. Тіпа лежали в больниці. Бо через день їх возить нема смисла.

З'явилися й більш ризиковані виклики. Треба було вивозити важкохворих та стареньких із районів, де тривали бої.

Василь Косюк, водій соціального транспорту:

Занімались евакуацією з Чайок, з Білич. Всі інтернати й дома пристарілих, то ми їх вивозили. Це так загружали матраси, троє лежачих ложим. Звідти на подйомніку каляска. Кого можна сунуть сюда, садимо сюда. Потом привозим, витягуєм, носим, заносим...

А наша задача на сьогодні - відвезти до лікарні пані Наталю.

Доброго дня! Як настроєніє? - Настроєніє - 100 процентів. Я, як ожидаю машину, вначалі плачу, а потом радуюсь.

Жінці нещодавно зробили операцію на нозі, тож їй важко навіть вийти з під'їзду. Але Василь - завжди допомагає.

Наталія Дейко, пасажирка соціального транспорту:

Тут говорить не можна без сльоз. Такі прекрасні люди. Так подивитися: помазок-водітель. Я кажу, що ви як в Верховну Раду їдете? А він каже: а ми з людьми працюємо! Як холодно, то буває і при галстуку їдуть.

Дорога до лікарні нерідко займає годину чи навіть більше. Але Василь і тут не дає сумувати пасажирам.

Василь Косюк, водій соціального транспорту:

Ну люди єсть такі, як вони одинокі. Сидить в стінах сам, там соцробітниця прийде два раза в неділю... Він хоче побалакать, шось спитать, шось почуть. То тут треба і політиком буть, і спортсменом. Що спитає, то й треба отвітить.

У дні, коли рашисти намагалися прорватися до столиці, за кермом у першу чергу треба було виконувати ролі психолога та охоронця.

Василь Косюк, водій соціального транспорту:

Сидіть собі людина і не дай Бог... Ну я собі вискочив та й побіг. А якщо впаде? Куди його з цією коляскою діти? Ти ж не взяв під руку і не побіг. Сів в машину - я за нього отвічаю. За всі небезпеки.

Маршрут - аби він був безпечний - доводилося ретельно будувати заздалегідь.

Василь Косюк, водій соціального транспорту:

Їздиш другий раз десь дворами, кущами, бо знаєш, що там перегороджено. Радіо слухаєш: там бомблять, там бомблять. Там може долетіть, там може долетіть. То стараєшся вже десь тудою проїхать чи тудою. Щоб менше скупчення було.

Оце вам водій! Оце людина... Дякую!

Тим часом ми приїхали до пункту призначення. Василь допомагає пані Наталі дійти до лікарні. Своїми діями наш герой неодноразово довів - він той, на кого можна покластися за будь-якого розвитку подій.

Василь Косюк, водій соціального транспорту:

Пока ноги носять, то буду служить!