Поранені українські захисники розповіли свої історії [ Редагувати ]

Росія кидає великі сили на захоплення Луганської та Донецької областей, але на полі бою немає рівних нашим захисникам. Б'ють вони влучніше і мотивація сильніша. Це слова бійців, які через поранення - тимчасово не на фронті.

Наша знімальна група поспілкувалася з військовими. Що розповідають українські воїни - чула Олена Мендалюк.

Світлодарськ, Трьохізбенка, Авдіївка, Слов'янськ - це бойовий шлях Сергія з 2016 року. Коли вдруге росія пішла наступом в Україну чоловік був на нічній зміні на шахті. І одразу звідти, 24 лютого, Сергій пішов у військкомат.

Сергій, поранений військовослужбовець:

Сразу йти до військомата і одразу на фронт.

Бойовий досвід у чоловіка вже був. Та й із тактикою рашистів - він знайомий. Розповідає, як і кілька років тому, так і зараз українці сильніші на полі бою.

Сергій, поранений військовослужбовець:

Зараз дуже багато артилерії, прямих зіткнень стрілецьких майже немає. - Хто прицільніше б'є? - Ми.

На полі бою Сергія зупинило поранення. Він вже місяць на лікарняному ліжку.

Сергій, поранений військовослужбовець:

Виконували завдання з розвідки місцевості, у лісі потрапили під мінометний обстріл. Одному з заду в грудь зайшов осколок, нскрізне поранення, нічого не зачепило, я отримав осколкову сідницю і третій в ногу.

Тимчасово випав зі строю і Вадим. Чоловік потрапив до лікарні з кульовим пораненням у легені. Хоч і поранений, але завдання виконав.

Вадим, поранений військовослужбовець:

Нас было шесть человек, под Луганской областью поселок Белогородка, получили ранение при обстреле. Это просто столкнулись две группы, толком ничего видно не было, толком никто ничего не знает. Визуальний контакт, его не было.

24 лютого Вадим змінив баранку, до війни працював водієм, на зброю. Без жодного військового досвіду пішов воювати проти другої армії світу. Говорить, зброя окупантів ніщо проти духу українських військових.

Вадим, поранений військовослужбовець:

Массово они пытаются сделать прорыв в Луганскую, Донецкую область. Все, что мы делаем, мы делаем, боевой дух за нашу страну, за наших детей. За наших родителей, за наших ветеранов. Это наша земля.

Лікар-хірург Дмитро розповідає, військово-польову медицину опановував вже в операційній, коли на столі рятували українського захисника.

Дмитро, лікар-хірург:

Поступают солдаты в течение суток, в любое время суток, это можеет быть два часа ночи, в шесть утра, 12 часов дня. Можно зайти в операционную в восемь утра и выйти в восемь вечера. Чаще всего конечно, конечности остаются. Мы спасаем, они сохраняются. Все осколки в конечностях, в мягких тканях, в брюшной полости, в легочной. Ми стараемся все доставать, убирать, чтобы в дальнейшем им это не мешало жить.

Навіть на лікарняному ліжку бійці, хоч і телефоном, але намагаються підтримувати зв'язок із побратимами, які стоять на позиціях.

Володимир, поранений військовослужбовець:

Сигнал не завжди є, але виходять на зв'язок, переписуємося. - Що кажуть? - Тримаються. Не падають духом. Важко, ніхто не здається.

Не здається і Сергій. Чоловіка вже виписують, і він з лікарняного ліжка вирушає знову на позиції, до своїх побратимів.

Сергій, поранений військовослужбовець:

Тримайтеся, скоро повернусь.