Митці та переселенці на Хмельниччині створили короткометражний фільм [ Редагувати ]

В умовах повітряної тривоги, обстрілів і негараздів з електропостачанням, митці та переселенці на Хмельниччині створили короткометражний фільм про долі українок. За сюжетом кілька жінок, переховуючись у бомбосховищі Маріуполя, діляться трагічними історіями. Наші журналісти переглянули короткий метр і поспілкувалися з акторами.

Маріуполь. Бомбосховище. Жінки із дітьми під час тривог плетуть сітки та говорять про наболіле. Це сюжет короткометражного фільму. Шість жінок - шість історій.

Оксана Ковальчук, сценаристка фільму:

Одна втратила так і не одружившись, свого коханого. Інша втратила сина, вже достатньо дорослого.

Усе відзняли за два дні. У наближених до сценарію умовах - бомбосховищі будинку культури.

Тетяна Ярославська, керівниця відділу культури та туризму Полонської міської ради:

Знімальна група була невеличка. Це було кілька людей: оператор-постановник, монтажер, помічник оператора і помічник режисера. І освітлювачів двоє. Сім хлопців.

Пані Тетяну називають "мамою" знімальної групи. Жінка зіграла матір, у якої війна забрала сина.

Дурна, не плач. Сльози його не вернуть. Він був дитина.

Лілія теж не професійна акторка, а викладачка історії мистецтва.

Лілія Гринчук, акторка:

Я не плачу під час зйомок. Я плачу вдома, коли цього ніхто не бачить.

Ще одна акторка - Мар'яна за фахом політолог. І їй теж було морально складно.

Мар'яна Калюжна, акторка:

Я дівчинка, яка втратила своїх батьків, і на її плечі впала дуже важка доля, адже їй потрібно піклуватися не лише про себе, але й про свою маленьку сестричку.

Ярослав - професійний оператор кіно і телебачення з Києва, очолив технічну групу.

Ярослав Ярославський, оператор і режисер:

І мені це було як віддущина, тому що я фактично залишився без роботи і це була можливість познімати, і була можливість повернутися туди, де я себе почуваю як риба в воді.

Короткометражку доповнили англійськими титрами, щоб весь світ побачив правду про те, що творять рашистські окупанти в Україні.

Попри війну, митці продовжують творити.

Заради життя майбутніх поколінь українців, щоб світ дізнався, що Україна - це вільна країна. Була і буде, заради перемоги нашої країни.