Їх називають "очима" і "вухами" армійців: історія розвідника з Хмельниччини [ Редагувати ]

Вони "наводять" артилеристів на склади та штаби окупантів. Готують плацдарми для наступів. Їх називають "очима" і "вухами" армійців. Більшість завдань розвідників - секретні, тож розповідати докладно про них не можуть. Натомість - говорять про мотивацію, про звитяжні вчинки і про людей, заради яких - виборюють волю України. Далі історія - розвідника з Хмельниччини.

Як стати розвідником? Історія нашого героя дуже показова. Матвій закінчив військове училище, але до війни працював у будівельній галузі. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся до лав української армії і очолив один з підрозділів Сил Спеціальних операцій "Азову". Йому - 37, і родом він з Хмельничиини. Заради безпеки, він не показує обличчя. Бо його робота з перших днів війни - секретна.

Матвій, командир підрозділу ССО "Азов":

З 25 числа, я пішов захищати батьківщину. Зараз, на даний момент, я служу ССО Харків. Ето "Азов" ССО Харків. Сили спеціального призначення. Підрозділ, який виполняє опрідільонні задачі. Скажем так. Основна маса - це розвідка: де знаходиться противник, як його можна звідти вибити, дістати і тому подібне. 

Своє місце дислокації вони називають "домом", побратимів -"сімʼєю", а виконання бойових завдань - "роботою". 

Матвій, командир підрозділу ССО "Азов":

Двадцять п'ять годин на добу живемо разом. І від цього розумієм один одного. Це нам дуже помогає в виконанні завдань. Як завелося в ССО: "тихо пішов, тихо прийшов". Більше всього так і є.  На кожен відрізок роботи є поставлена задача. І, якщо поставлена задача на один відрізок "тихо", то то на другий може бути і не дуже тихо. Скажим так, ми же бачим свою виконану роботу. Достатньо.

У співпраці з усіма видами військ, вони ретельно готують плацдарми для наступів. Побратими їх називають "очима" і "вухами" армійців. І часом - сварять за смертельні ризики. А ворог ще довго не розуміє, що зруйнувало їхні плани. 

Матвій, командир підрозділу ССО "Азов":

Чому ми ризикові? Є поставлені задачі, які потрібно виконати на даний момент. Це обичне наше життя. Супротивника не можна недооцінювати. Два рази можеш попасти на дурника, а деякі далеко не дурні, і тоже добре знають військову справу. По практиці , перших неділю-дві вони не розуміють, чому так. Коли вже іде ітог, підсумок того. Тоді всьо.

Та, на жаль, не завжди загін-сімʼя у повному складі повертається додому. Але загиблих побратимів завжди забирають з поля бою. І це - головне правило розвідки. 

Матвій, командир підрозділу ССО "Азов":

Всі ушли, всі прийшли. Двох побратимів втратили. Попали на засаду. Ставиться точка - цифра, так звана, і уходиться. І коли є можливість, вертаємося за ними і забираємо. Щоб всі вернулись додому. В тому чи іншому состоянії, становищі.

Втрачати братів по зброї важко. А ще складніше - дивитися в очі рідним загиблих.

Дивитися батькові в очі. Який теж воює. Мати кричить, а батько мовчить.

Розмовляти з Матвієм про роботу вкрай складно. Багато запитань - без відповіді. І це - зрозуміло. Частіше - лаконічне "Так"- "ні", "можливо". Але про страх, ненависть і злість - розповідає відверто. Коли говорить про ворога - очі блищать.

Я не можу відповісти: важко не важко. Нормально. Можна сказати: це нелюди. Це моя субʼєктивна думка.

Вами керує злість? Що вами керує?

- Холодна голова і гарячі ноги. Все. Злість в нашій професії поганий помічник. Дуже поганий. Хладнокровність. До всієї ситуації, яка виникає до чи після роботи. Ємоції є, но емоції вибухають, также і ми їх стараємось придушити, бо не зовсім, тоже, добрий помічник. Бо на емоціях можна зробити декілька помилок, які будуть коштувати життя. Страх присутній завжди. І це - нормально, якщо він присутній. Бо якщо людина немає страху - тоже погано. Є страх того, що потрібно правильно виконати завдання і щоб всі вернулися додому. Життя, я рахую, - саме важливе - то що є. Все остальне можна купити, заробити і тому подібне. А життя людське і люди, які хочуть бути вільними, це - саме важливіше. 

Спецпризначенці не вважають себе героями. Із відзнак у Матвія - лише нагородна зброя. 

Ні. В смислі? (сміється) Просто працюю. Працюю і все, що можу сказати. Вогнепальною зброєю нагородили. Нагородною. 

І додає: от парамедикам - жінкам, на війні дуже важко. І це вони - справжні героїні.

Коли працюєм, виїжджають на дистанцію, до якої можна, якщо, не дай бог, щоб дотягнути бійця. Щоб вони могли його дальше врятувати. Це наші парамедики, які їхали на роботу, і довезли двох бійців без ніг і в свідомості. Це подвиг? Я рахую - да. 

Робота наклала свій відбиток на характер та емоції. На прихованому від очей рашистів обличчі воїна, під час розмови очі то "холодні", то "усміхаються". 

Матвій, командир підрозділу ССО "Азов":

Деякі люди із моїх, кажуть, що я немаю ні душі, ні серця по відношенню до ворога. В мене є дочка, яку я люблю, вмене є кохана людина, яку я люблю. Батьки, яких я люблю. Знайомі, друзі, нові друзі, які появилися.

А ще Матвій впевнений: армія щодня стає міцніною, бійці - досвідченішими, а перемога - ближчою. 

Матвій, командир підрозділу ССО "Азов":

Все, що було зроблено вищим командуванням і тому подібне, було зроблено в адекватності і максимально ефективно в усіх планах. Можливо, раніше потрібно було зробити більш професійну армію, це вже не залежить від нас. Та, яка армія є зараз і яка була в 16-му, думаю, раз в 10 могутніша.

Безпосередньо зброї - достатньо. Яка нам необхідна для виконання завдань. Технічні засоби також на достатньому рівні. Но, знання, вони всеодно. Скільки би ти не жив, ти вчишся чомусь новому і так ми називаємо: в нас робота. Ми ідем на роботу. Кожен вихід на роботу приносить свої плоди, які ти дальше в себе впитуєш, як гумка. І дальше ними користуєшся.

Бійці користуються і кожною вільною хвилинкою. Не даючи смутку і важким думкам тревожити серця.

Ми їдем на роботу і їдем з роботи, в нас постійно в машині музика і сміх. Ми  один над одним постійно жартуємо. Це нормально. І це достатньо відволікає нас на певний час від роботи

Щодня наближують і мріють про перемогу. 

Щоб не прилетіло туди, там, де є мої найближчі люди, яких я дуже люблю. На неділю поїхати на рибалку (сміється) - Це реально? - Да. По закінченню війни (сміється).

Ми стоїмо за свою свободу і кожний військовий стоїть за свою рідню, щоб його дочка, син і батьки були в добрі і мирі жили. А за них, я, чесно, не розумію. Немає що їм доказувати нам. Ми доказали багатьом чого ми варті. Я в цілому говорю за військових всіх і даже за наших ллюдей - в цілому. За Україну.

А поки що, бійці щодня тренуються, вдосконалюючи свої навички. Тихо полюють на ворога, гучно радіють кожному вдало виконаному завданню.