Врятувала бійця під вогнем: історія військової медсестри [ Редагувати ]

Наш фронтовий кореспондент Ігор Левенок днями зустрівся зі Світланою Земліною - військовою медсестрою, яка під ворожим кулеметним вогнем урятувала пораненого під Шумами. Сталося це минулого тижня, тоді там загинуло 4 українських військових. Дівчину керівництво бригади представило до нагородження орденом Богдана Хмельницького. 

Шуми! Невеличкий хутір на околиці окупованої Горлівки. Три роки тому українські війська з боями взяли під контроль цей населений пункт. І замкнули кільце безпеки навколо шахтарського міста Торецьк. Але останнім часом з Шумів ледь не щодня надходять тривожні новини.

В принципі після того вже сумнівів ніяких нема, що з цієї сторони іменно з водокачки, бо там досить зручна для них позиція.

Це територія, захоплена противником. В цегляній споруді - насосна станція. Вона качає воду для мешканців як окупованої так і звільненої частини Донбасу. Днями саме з цієї будівлі ворожі снайпери цинічно розстріляли українських саперів. Наші військові мали знешкодити заборонені російські протипіхотні міни Пом-2.

В'ячеслав, офіцер Збройних сил України:

В тилу наших передніх позицій інженерна група здійснювала пошук і можливе знищення цих самих помок.

Четверо загиблих, двоє поранених.

Світлана - скромна, не говірлива дівчина, бойовий медик. Це вона, ризикуючи власним життям, витягла важко пораненого бійця, якого розстрілювали російські снайпери.

Світлана бойовий медик:

Да, писали дуже багато людей, навіть в Інстаграмі мене знайшли. Дякують, дуже багато слів вдячності. Ну пишуть, що я там герой. Ну таке мені трошки.

Світлані 24 роки. За фахом - лікарка-реабілітолог.

Світлана, бойовий медик:

Я й не мала вчитися на медичного працівника, я мала вчитися на вчителя світової літератури.

Це мама Світлани - пані Людмила. Про те що дочка під кулями рятувала поранених, дізналася тільки з новин. І ледь не зомліла.

Людмила Панасюк, мама Світлани:

Потім передзвонила кажу Свєта шо у вас там робиться і вона почала плакати. Це ж могла вона там загинути. Своє життя там залишити, Таке, не знаю.

Тендітна, не високого зросту, вагою сорок вісім кілограмів. Світлана тягла з поля бою чоловіка вдвічі важчого за себе.

Роботою бойового медика вражені навіть досвідчені лікарі. 65-й військовий мобільний госпіталь. Тут оперували пораненого, якого Світлана витягла з того світу.

Тарас Юхимчук, начальник відділення реанімації 65-го військового мобільного госпіталю:

При виїзді нашої бригади до ОСБ, пацієнту вже була надана медична допомога, зупинена вся критична кровотеча. Ну, по суті, врятований? Врятований, так.

Про подвиг Світлани знають не тільки в її рідному селі, а й у Києві. Командування частини представило дівчину до ордена Богдана Хмельницького.

Людмила Панасюк, мама Світлани:

Дуже пишаюся, що в мене така дочка, але хочеться, щоб вона бистрій звідти поїхала.

Але війна триває. І Світлана каже, вона тут разом із солдатами, виборює собі країну, яку ніколи не покине.

Я народилася в Україні, тут мої батьки-рідні. Іншого місця проживання для себе я ніколи не бачила.