77 днів у полоні: історія важкопораненого матроса [ Редагувати ]
При вигляді українського стягу чоловікові відібрало мову.
77 днів у полоні перебував важкопоранений 47-річний матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти. Юрій із побратимами під час виходу із Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча потрапив у засідку. Втікаючи з-під обстрілу, боєць наступив на міну, і йому відірвало ногу.
У вкрай важкому стані військового захопили в полон бойовики з так званих ЛДНР і мало не розстріляли. Про 77 днів тиску, болю і надії - в сюжеті Вікторії Балицької.
Я считал каждый день. Я знал сколько я в плену, сколько я там пробыл, когда последний раз с родными общался.
У полон 47-річний Юрій потрапав 13 квітня. Матрос служив за контрактом у 36-й окремій бригаді морської піхоти з 2016 року. Після вторгнення росії перебував із побратимами на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча. Щоб не потрапити в оточення, бійці вирішили під ворожим вогнем в ніч проти 12 квітня виходити із заводу.
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
Ми їхали на 2 уралах і попали на засідку. Ну і так получилось, що ми вдвох там через насип перебігли, наче все обстріл і ми через вікно залізли в будівлю. Там просто хотіли переждать трошки обстріл.
У будівлі Юрій наступив на міну, і чоловікові відірвало праву ногу. Його побратим пішов по допомогу, але не повернувся. Згодом стало відомо: він потрапав у полон.
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
Ми вдвох були, він пішов за допомогою, тому що я вже якби без ноги був, і я не дочекався. А йти я пробував, не міг. Ну лежав ждав шось, чогось ждав.
Турнікетом Юрій спинив кров. Але за кілька годин зняв його і почав шукати воду.
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
Я поняв, що допомоги довго не буде і так пропаде вся нога. Ще надіявся на щось. Був турнікет, але мене спасла термуха, вона якось обліпила, кров йшла, але не так. Ну побутове приміщення, де шкафчики там таке. Я найшов що накинуть на себе, тому що вночі було холодно. І найшов воду там. Ну шукав більше воду, тому що без води було погано.
А за півтори доби у будівлю зайшли бойовики з так званої ДНР і мало не розстріляли Юрія.
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
Вмешался их командир и сказал что будет жить. Там второе предложение поступило - расстрелять, но он сказал: я приказываю что он будет жить и всё. Ну а словесного на камеру это не передашь там много было чего сказано. Как бы люди которые с Западной Украины они говорят чего они сюда идут, это не ихняя земля. А я например, я как с Донбасса, они таких как я считают что я предатель.
У Донецькій лікарні Юрію ампутували ногу - він не отримував медичної допомоги 5 днів, і вже почалася гангрена. Згодом вивезли у Суходольск, де у вʼязниці утримують українських полонених.
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
Там зона строгого режима номер 36 по-моему. Ну там я до конца пробыл. До обмена.
Важкопоранений Юрій жив у бараку на 60 осіб. Крім нього, без ніг було ще два десятки полонених.
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
Двох'ярусні кроваті. Ну как бы насчёт быта там жаловаться не приходилось. Это можно сказать что лучшее где был. Постель они меняли, в душ водили. Но в душ я не ходил, потому что раз пошёл - упал, там сильно скользко. Так мылся.
Годували тричі на день кашами без смаку, чай давали лише на сніданок та вечерю. Дорога до їдальні щодня ставала для полонених своєрідною "голгофою".
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
В 7 часов тебя ведут на завтрак, там недалеко столовая, может метров 50 от этого локального помещения. Все остальные бегут, там руки за спину. Мы идём, например, такие как я. Они бегут. У нас там случай был, хлопец умер 7 июня по-моему. Ну мы стали и сказали что "герои не умирают" и все стали на колени и потом у нас там прессинг был такой где-то с неделю. Гусячим ходом руки за голову и под дубинки и так ты идёшь в столовую.
А ще наглядачі використовували особливо "витончені" знущання.
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
Я думал что у нас там 9 мая, потому что каждое утро играет Кобзон, гимн, Лещенко, все песни которые напоминают 9 мая. Это с утра до вечера в пять подъем, в девять отбой.
Практикували і грубі образи та тортури.
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
Как бы до нас до таких раненых, как я, они не трогали, а кто поздоровее и конечно физическое было и применение, а что к раненым психологически - это все время. Сначала тебя поимеют, потом голову отрежут, но что-то в этом роде.
Коли настав день обміну, Юрій не одразу зрозумів, куди його везуть.
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
Они не говорят что обмен, просто в приказном тоне: грузимся в машину, забираем вещи, грузят и везут, перевозят куда, что ты не знаешь об этом. А потом уже в Донецке пересадили на автобус и уже стало понятно, что на обмен и уже заговорилось об этом.
При вигляді українського стягу чоловікові відібрало мову.
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
Ты это не передашь, ком в горле, флаг увидели сразу, как только флаг увидели сразу - это как-то это воодушевило. Ну и дальше долго конечно в себя приходил, пока месть смог что-то заговорить. Такое впечатление непередаваемое.
Юрій уже місяць на волі. Лише зараз усвідомив, що було найважчим у полоні.
Юрій, матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти:
Информационный голод и психологический конечно. Я сколько раз говорил: проще потерять какую-то конечность, чем потерять свободу, это тяжелее.
А ще нестерпно втрачати побратимів. Чоловік досі шукає Віктора, який зник 11 квітня. Родина Юрія у безпеці. Сам боєць вже протезований та щодня вправляється у ходьбі.
