Історія кулеметника , який став легендою після запеклого бою із загарбниками (відео) [ Редагувати ]
Кулеметник 72 механізованої бригади Чорних Запорожців - Іван Гребенюк із Прикарпаття - став легендою після запеклого бою із загарбниками на підступах до Вугледара.
Новобранець, який не мав на той момент практично жодного бойового досвіду - врятував побратимів, відвівши від них ворожий вогонь на себе. І після поранення не залишив свої позиції, а однією рукою продовжив гатити по окупантах. З героєм спілкувалася Жанна Дутчак.
Лютий 2023-го. Вугледар. На околицях міста триває бій.
Іван Гребенюк, позивний "Поляк", кулеметник в кулеметному взводі 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців:
Я не хотів в тилу залишатися, розумієте. Хотів бути зі своїми побратимами на рівні. Атмосфера між нами - одна велика сім'я.
Шквальний вогонь. Ворожі групи одна за одною сунуть уперед. Їх - сотні, і вони - немов зомбі… В них "вимкнений" мозок, відсутній страх.
Іван Гребенюк, позивний "Поляк", кулеметник 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Вони просто йдуть, вони своїх людей кладуть безжалісно, можна сказати. Їхні люди лягають і йдуть по трупах.
Нам потрібен хитрий маневр. Інакше - нікому з бою живими не вийти! Треба обманути, відволікти ворога. Спрямувати вогонь в іншому напрямку! Небезпечний крок, на який здатен лише справжній герой. Іван Гребенюк із позивним "Поляк" - навмисно викриває свою позицію, і бере ворожий вогонь на себе.
Іван Гребенюк, позивний "Поляк", кулеметник 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Я не люблю, коли хтось прийде на моє подвір'я і командує. Я того не люблю.
Він родом із невеличкого прикарпатського міста Болехів. Тут народився і виріс. У дев'яності - коли країна була охоплена масовим безробіттям - у пошуках роботи подався закордон.
Іван Гребенюк, позивний "Поляк", кулеметник 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Мені було десь приблизно 22 роки, я тоді виїхав, після армії виїхав за границю, а конкретно в Польщу. Ми перекривали будинки, дахи перекривали, потім всередині ремонти робили.
У Польщі Іван прожив майже двадцять років! Додому навідувався рідко - переважно на свята. Назавжди повернувся лише у 2015-му. Тут заробляв на хліб ремонтами, працював у лісгоспі, на пилорамі.
Ліда Гребенюк, дружина воїна:
Він нічого не боїться, абсолютно, нічого не боїться. Щоби йому не сказали - він взагалі нічого не боїться. Пишаюся ним, що він в мене такий є.
В рідному Болехові зустрів другу половинку. Два роки тому кохана подарувала Іванові донечку. Із Софійкою батько намагається проводити кожну вільну хвилину.
Ліда Гребенюк, дружина воїна:
Тато для неї, то мами не треба, а тато для неї, то є щось.
У перші ж дні повномасштабного вторгнення росії Іван подався до тероборони. Записали в резерв. Сказали - чекати.
Іван Гребенюк, позивний "Поляк", кулеметник 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Виявилось, що типу беруть більш молодих людей. Мені на той час було вже 46, але скільки можна чекати на телефоні - той каже, можеш собі нормально ходити на роботу, якщо треба буде - ми подзвонимо. І так пройшов рік.
Іван отримав повістку у грудні. А вже на початку січня - у лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців - його відправили на фронт.
Ми йдемо з Іваном біля руїн солеварного заводу. Колись успішне підприємство з майже п'ятсотрічною історією. В юності він тут часто прогулювався. Підприємство закрили, коли він був закордоном. Зараз тут порожньо.
Вам це нічого не нагадує. Це як Вугледар.
Вугледар. Місто, якого вже майже нема. Місто, яке російські загарбники намагаються захопити близько півроку. Нещадно обстрілюють, кидають на штурм елітні підрозділи. Шалений натиск ворога стримують бійці 72-ї бригади імені Чорних Запорожців.
Отак виглядає Вугледар. Там жахіття, просто стоять будинки обгорілі, мешканців взагалі нема. На початку так було, ніби зайшов у місто жахів. А потім то вже до того привикаєш, розумієте.
Іван - кулеметник. До цього зброю тримав у руках двадцять сім років тому - під час служби в армії.
В нього нема бойового досвіду, але є щось набагато важливіше. Хоробре серце. Воля, мов кремінь. В нашому герої командир - розгледів відважного бійця, з яким не страшно йти у найзапекліший бій.
Назарій Кішак, командир кулеметного взводу 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Він твердий на характер. Я ставлю задачу, і він навіть не питає, яким чином він має там її виконати. Він просто йде і виконує. Це сталева людина.
Холод проймає до кісток. Українські бійці ведуть вогонь з розбомблених будинків.
Це кадри того самого бою на околицях Вугледара. Іван пам'ятає все мало не до секунди. Його перший штурмовий виїзд. З побратимами вночі вони прибули на нуль, розділилися на групи й зайняли позиції у покинутих хатах.
До ворожих позицій - кілька десятків метрів. Там також готуються до бою. Елітні підрозділи. Штурмові групи російських морпіхів.
Іван Гребенюк, позивний "Поляк", кулеметник 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Був будинок, де тримали наші хлопці позиції. Окупанти хотіли цей будинок зайняти, просунутися хоча б на метр. Там був приліт "Града", хлопців поранило, ми зрозуміли, що їх поранило чи контузило.
Та окупанти все одно пішли вперед. Вони - все ближче і ближче. З будинку неподалік за маневрами ворога пильно слідкує Іван.
Вони йдуть уперед. Вони перемагають - так, певно, думали окупанти, коли безжально обстрілювали позицію, де перебував наш герой. Але то був його хитрий план.
Назарій Кішак, командир кулеметного взводу 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Насправді тоді у нього було найпотужніше завдання - взяти вогонь на себе і дати прохід правому флангу, правій групі, аби ті почали зачистку. І почали вибивати русню.
Іван навмисно викрив свою позицію і дав загарбникам максимально близько підійти до нього. Коли ж до цих безчуттєвих зомбі лишалися лічені метри, відкривав по них шквальний вогонь.
Назарій Кішак, командир кулеметного взводу 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Група, яка підходила до нього, він просто їх настільки грамотно взяв. Він підпустив прямо в притул. Прямо до будинка, до вікна. Дистанція перестрілки - це була 7 метрів. Від 7 до 10 метрів. Я просто бачив на екрані, як вони просто лягали один за одним.
Ці кадри зроблені вже після бою. З висоти видно - земля встелена ворожими тілами. Тілами тих, хто прийшов із війною на українську землю.
Іван Гребенюк, позивний "Поляк", кулеметник 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Там невеличкі групи - 5-7 чоловік заходили. Але вони такий мали захід, що ми їх виділи. І ми їх почали просто знищувати. Знищили одну групу, за хвилин п'ять може і менше, заходить друга.
У відповідь на кмітливий маневр наших бійців росіяни задіяли важку артилерію.
Іван Гребенюк, позивний "Поляк", кулеметник 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Ми їх розізлили до того ступеня, що до нашого будинку прилетіло. І я почув прильот РПГ, увидів, як мені розірвало форму, і я тоді зразу впав. Я дістав поранення сюди осколкове. Одне осколкове поранення отвір сквозний, тобто на виліт, роздробило кістку повністю від плеча до ліктя. Роздробило по довжині, поламало.
Щось точно сталося. Дружина знала це напевно. За сотні кілометрів від Вугледара - в тиловому Прикарпатті - вона серцем чула - чоловік у біді.
Лідія Гребенюк, дружина воїна:
Мені було дуже тяжко, я лягла спати, я цілу ніч не могла спати, я раз встала помолилася, другий раз встала помолилася, мені тут не добре було на душі, дуже-дуже тяжко.
Хтозна, можливо, щира молитва дружини й додала Іванові сил. Стікаючи кров'ю, він не втік, не залишив позиції. Лише перебіг до сусіднього будинка - і продовжив бій.
Назарій Кішак, командир кулеметного взводу 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Ми старалися просто їх нищити, вистрілювати і якомога більше зачистити сектор для того, аби вони не підходили до наших позицій і не підтягали міномет, який потім працює по мирному населенню.
Нерівний бій тривав більш як годину. Але цього часу вистачило, аби інші воїни змогли обійти ворожу піхоту з тилу, і перехресним вогнем знищити ті самі елітні штурмові групи.
Назарій Кішак, командир кулеметного взводу 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Якби Іван не виконав завдання, то ми втратили б півтора кілометра території, і багато хлопців би попали в оточення. Тому Іван дуже сильно і героїчно себе проявив у цій спецоперації.
Зараз Іван удома - лікується після поранення. Але щойно лікарі дозволять - каже, одразу повернеться на фронт.
Іван Гребенюк, позивний "Поляк", кулеметник 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Волів би вже бути із хлопцями своїми. Прискорити перемогу, то бажання всіх українців, і мотивація така, аби загарбник не зайшов і не зайняв нашу територію. Щоб наші жінки й діти жили свободно, гідно на цій землі.
Один єдиний бій. Одне рішення. Ризикнути життям чи відступити? Поставити під удар себе чи втратити весь підрозділ? Можливо, в масштабах великої війни, то була маленька перемога. Але саме з таких невеличких клаптиків, а по суті героїчних подвигів, і складається війна.
Іван Гребенюк, позивний "Поляк", кулеметник 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців:
Я просто виконував свій обов'язок.
