Лайма – латиською щастя [ Редагувати ]

Лайма Вайкуле. Це ім’я латиською означає "мішок щастя". Кому випало таке щастя? І яку ціну Лайма заплатила за своє?

Лайма Вайкуле:

- Я была снежная королева. Меня купить было невозможно.

Перша радянська жінка-вамп.

Вона диктувала стиль цілому поколінню.

Тоді це називалось – "у стилі Лайми".

Ілля Рєзнік:

- Это взгляд, это движение, это меньше сердца, конечно.

Королева радянського "Мулєн Руж".

Співачка і танцівниця, яку поважають навіть кримінальні авторитети.

Лайма – це заборонене задоволення.

Лайма Вайкуле:

- Я всегда могла управлять людьми. Не знаю почему.

Вона виїхала з країни попри волю всемогутнього КДБ.

Ця жінка ніколи не зупиняється.

Навіть тоді, коли, здавалося б, час сплинув.

Люда Бесс:

- Она не потухла. В ней внутренняя энергия, сила воли. Вот – не сдамся.

Вона врятувалася, хоч шансів вижити майже не було.

Балансуючи між життям та смертю, Лайма продовжує співати.

Ігор Якимов:

- Она же сумасшедшая! Если бы у нее была сломана нога, она бы пошла!

Надто приваблива і надто незалежна.

Її копіювало ціле покоління.

Вона досягла усього, про що може мріяти жінка...

Окрім одного – власне, бути жінкою.

Племінниця Лайми Вайкуле:

- Она у нас не строгая, а босс. Просто так. Да она всем говорит, что делать, что как и что правильно, и мы слушаемся.

Лайма Вайкуле, перша "фатальна жінка" радянської естради, співала за ЙОГО нотами.

Раймонд Паулс.

Композитор, чиї пісні зробили її відомою.

Він перший, кого Лайма мусила підкорити на шляху до слави!

З нього і почнемо її історію.

Він не знає, що його перша зустріч із Лаймою була спровокована...

Вчитель співу Лайми все майстерно спланував: Раймонд повинен був зайти до кімнати якраз тієї миті, коли співатиме юна красуня.

Але вона не вразила його. Його важко вразити.

Мине кілька років, перш ніж Лайма почує від нього: "Крихітко, я тебе беру" і потрапить до ансамблю Паулса.

Раймонд – міцний горішок.

- Такое впечатление, что вы были влюблены в Лайму.

Раймонд Паулс:

- Я нет. Нет. От певиц нужно подальше, от певиц подальше.

Від першої пропозиції Паулса про співпрацю Лайма відмовилась. Стати однією зі співачок в ансамблі чи одразу солісткою рок-банди? Звісна річ, Лайма обрала авантюру.

І втекла з Латвії, шукаючи пригод.

За півроку вона повернулася – без ансамблю і без грошей. Незалежна і нікому не потрібна.

Лайма Вайкуле:

- Я даже не знала, что Раймонд слушает. И потом вот это: "Малышка, я тебя беру в ансамбль, пока ты привыкнешь к сцене". Ну, мне предложили в роковый ансамбль быть солисткой, и как все молодые люди, мы делаем какие-то ошибки. Но в конце концов, может, это была правильная ошибка. Иначе все слишком хорошо у меня было бы. Прямо как бы из люльки в другие люльки опять под крышей и какой-то опекой. Под какой-то опекой из дома прямо к Раймонду. А так прошла огонь, и воду, и медные трубы. И очевидно, они необходимы для того, чтобы человек потом мог выходить на сцену.

В Латвії було тільки одне місце, де амбітне дівчисько могло показати себе – "Юрас Перле", латиською – "морська перлина".

Це елітарний нічний клуб, де партійні боси під наглядом КДБ розважали найвпливовіших гостей.

Сюди водили навіть югославського диктатора Тіто, тут проводив час східнонімецький лідер Ерік Хонекер.

“Юрас Перле” - це був радянський "Мулен Руж".

Лайма стане там справжньою королевою.

Лайма Вайкуле:

- Все началось в ночном баре. Вот там я стала уже командиром. И меня слушались, и я все долала, что хотела. Ну хотела я только работать. Поэтому со мной могли быть только те люди, которые могли выдержать это, остальные отвалились.

У "Юрас Перле" можна було побачити таку Лайму, яку ніде більше не побачить пересічний радянський глядач.

Ці фото з приватних колекцій раніше не потрапляли в пресу.

В СРСР уже були свої папараці.

Лайма Вайкуле:

- Я была Снежная королева. Меня купить было невозможно. Хотели, конечно, и было много богатых людей вокруг, в этом баре помещалось всего 150 человек. Представляете, как они отсеивались. Заходили туда только самые известные или богатые.

"Юрас Перле" вабив партійних вождів та злодіїв у законі з усіх радянських республік. У Ризі розповідають байки про те, ніби за знайомство з Лаймою хтось із авторитетів готовий був заплатити 10 тисяч радянських рублів.

Але Лайма - надто незалежна для дешевих ігор у "королів та попелюшок".

Марк Гурман, керівник "Юрас Перле":

- Ее уважали. Люди в законе ее уважали. Я беседовал с руководителями таких крупных группировок, которые ее знали и приезжали к нам часто, и все уважали ее.

Співачка працює вдень і вночі. Вона не обмежується вокалом – Лайма годинами шліфує кожен рух.

Марк Гурман, керівник "Юрас Перле":

- Я много на своем веку повидал танцовщиц и певиц, и так далее, и тому подобное. Чтобы человек так себя истязал, растягивался так, и в таком уже зрелом возрасте. Научиться делать шпагат, когда она никогда не занималась ни танцами, ни гимнастикой. А потом 26 или 27 лет ей было, и придумала номер на пуантах. Понимаешь, детей с детских лет в хореографическом училище учат потихонечку вставать на пуанты. Но она сделала целый номер на пуантах. Она пела на пуантах. Мы, значит, пришли сюда, еще была лестница, еще были руины "Юрас Перле". Много было и танцовщиц, и певцов наших. Все венки возлагали к остаткам "Юрас Перле". Но вы видите, сейчас на этом месте вообще ничего нет. Вообще ничего нет, одни руины.

"Морська перлина" згоріла під час бандитських розборок у буремні 90-ті.

Тепер це місце схоже на дикий пляж.

Марк Гурман, керівник "Юрас Перле":

- 23 года было место как Мекка. Сюда стремились абсолютно все. Вот все что осталось. Руины. А когда-то все гремело с утра до вечера.

Лайма Вайкуле:

- Очень много дружбы. Очень много общения с музыкантами, очень много музыки вокруг и очень много всего. Это, конечно, было когда я работала в "Юрас Перле". Ты утопаешь в музыке. Ты ложишься и просыпаешься, и весь день и всю ночь - всегда. И очень много дружбы.

В "Юрас Перле" Лайма знайшла нового друга. Боря Моісеєв.

Вона оточує себе людьми, у яких можна чогось навчитися.

На початку вісімдесятих Боря іще не намагався співати і був цілковито відданий танцю.

Ті, хто бачив першу балетну трупу Моісеєва, захоплювалися пластикою рухів таллінського хлопчика.

Тоді Лайма лише починала створювати власну програму.

Вона хотіла бути геть несхожою на інших співачок.

Досвід Борі мусив стати в пригоді.

Він гадав, що вже все вміє.

Лайма показала йому, як треба працювати.

Боря не уявляв, що після безсонної ночі у нічному клубі з пиятикою та поглинанням делікатесних харчів, робота тільки починається.

Той, хто прогуляв нічний сон, не заслуговує на відпочинок.

Борис Моісеєв:

 - Наступило утро, и она сказала: "Ну что, мой дорогой, а сейчас репетировать". А я молодой, и мне хотелось гулять, пить, танцевать, куролесить. Она: "Нет, а сейчас — а это 6 утра - мы идем с тобой репетировать". И папа открывал дверь, и мы входили в класс и репетировали.

Лайма Вайкуле:

- Боря каждый вечер был у меня – мы очень дружили. Каждый день мы смеялись, и мы придумывали, как мы будем себя раскручивать и как мы станем знаменитыми и популярными. Вот это было, наверное, единственное время, когда я вообще об этом говорила. О том, что я хочу быть популярной или известной. Вот только с Борей... А в любое другое время я не думала об этом – просто работала, и мне нравилось это.

Нині вона кепкує з себе, кажучи, що "Лайма – це вистава, де головний герой – капелюшок".

За один вечір Лайма кілька разів змінювала образ.

Часом її порівнювали з Марлен Дитріх.

Іноді називали "російською Мадонною".

Така собі фатальна жінка в чорно-білому.

А за кілька хвилин вона вже інакша...

Барвиста, галаслива, джазова.

Вона співала англійською, латиською, російською.

Щоночі виступала на кількох сценах.

Після ресторації – на шалену дискотеку.

Там, де кожен виступ - це лотерея.

Ніколи не знаєш, що співатимеш за хвилину.

Лайма Вайкуле:

- Сегодня я хорошо понимаю, благодаря "Юрас Перле", что ночью надо спать. Нельзя по ночам работать, и это очень серьезно. Я помню, что, наверное, на третий год стала забывать тексты, и это так страшно. Я выходила петь, и вдруг у меня просто белый лист, я не помню даже, о чем речь.

Навіть удома, в Латвії, Лаймі не дозволяли виступати у великих залах.

Вона була "забороненим задоволенням" - так вирішив місцевий КДБ.

На концертах у клубі, де щоночі працює Лайма, завжди присутні таємні агенти.

Шпигуни збирали компромат на всіх, хто відвідував "Морську перлину".

Лайма Вайкуле особливо не подобалась Комітету державної безпеки.

Якась небезпечна.

Вона й досі не знає, чому саме.

Пильна увага КДБ мало не зламала її подальшу кар'єру.

Саме органи держбезпеки заборонили їй брати участь у міжнародному конкурсі "Братиславська ліра".

Лайма Вайкуле – персона нон-ґрата!

Її врятував дзвінок Паулса до партійного керівництва в Москву.

Врешті-решт вона отримала схвальну характеристику.

"Идеологически выдержана. Морально устойчива. Скромна в быту" - це все про Лайму.

Перемога на конкурсі необхідна їй, як кисень!

Тоді вона зможе нарешті вирватися з нічного клубу, отримати шанс їздити з гастролями по всіх країнах радянського блоку... і заробляти справжні гроші!

Раймонд Паулс:

- Эти концертные ставки. Это я помню. Пугачева была 40 рублей. Нам платили 10 рублей, за соло рояля, я играл соло за 2,50. Ну кошмарные вообще какие-то такие. Ну так мы жили. Так жили. И вдруг они начали... У этих звезд начались такие суммы, что ой-ой.

Артист міг заробляти скільки завгодно, але радіомікрофон для радянського співака - розкіш недосяжна.

Перший бездротовий мікрофон вона купить лише в Америці.

А тоді виступала, тягаючи за собою довжелезний шнур.

Під час одного з концертів Лайма видерлась на височенну металеву конструкцію.

І раптом – спалах. На мить усім здалося, що Лайма впала з десятиметрової висоти.

Ігор Якимов:

- Мы все там бросились ее хватать, и все кричали: "Не трогайте! Не трогайте, вас убъет током!" Как-то мы ее поймали и можно считать, спасли.

Лайма Вайкуле:

- Даже помню песню. "Умный в гору, умный в гору не пойдет, умный гору обойдет". И я понимаю, что что-то произошло, как молния ударила, и я вижу своего клавишника и хочу сказать "помогите". А не могу ничего произнести. Потом мне уже врачи сказали. Что из-за того, что полный паралич такой. Мышцы зажались и сжались. И я прокусила язык, я помню. Но я не упала, я очень сильно занималась спортом, и я вообще была спортивная в то время. И вот на согнутых ногах я отстояла. Потому что я отпустила руку и была на весу, я даже не понимаю, как я устояла. Ангел-хранитель меня поддерживал за спину.

Річардас Балтуоніс, звукорежисер:

- Лайма дальше продолжила концерт, и она закончила концерт. Она отработала. Это было неимоверно. Потому что любому мужику, если получить по зубам 220 вольт, мало не покажется.

Найстрашніший день у житті Лайми нічим не відрізнявся від інших.

Це трапилося в Америці.

Вранці репетиція – ввечері концерт.

За кілька годин до виступу вона була в лікаря – звичайне медичне обстеження.

Увечері Лайма співатиме, вже знаючи, що хвора на рак.

Лайма Вайкуле:

- Может быть, я сегодня не сидела бы здесь, если бы я не поехала в Америку. На том свете и смотрела бы на вас. Просто если бы я не была в Америке, мне не сделали бы диагноз, который спас мою жизнь. Все случайно, все абсолютно случайно.

Люда Бесс, лікар:

- Передо мной появилась очень молодая женщина и очень красивая. С определенной проблемой, которая часто встречается и не представляет собой такого серьезного. Но когда я посмотрела, мне стало ясно, что это очень серьезно. И мне было непонятно, как до сих пор эта проблема была не выявлена.

Люда Бесс, лікар з Лос-Анджелеса, яка поставила діагноз, стане її подругою на все життя. Вони відтепер бачитимуться двічі на рік. Вона – постійний консультант Лайми.

Тоді Лайму могла врятувати лише негайна операція. Хіміотерапія не допомогла, і її шанси вижити - один до п'яти.

Після операції Лайма швидко повернулася до тями. Вже за кілька тижнів - вона на сцені.

Поруч із нею вдень і вночі – продюсер та друг Андрій.

Цей чоловік присвятив Лаймі все своє життя.

Він завжди називатиме співачку своєю дружиною.

Вона завжди стверджуватиме, що вільна...

Але в ті дні в неї не було нікого ближчого за нього.

Вона не вірила нікому, менше за всіх – лікарям, які кажуть, що все буде ОК.

Андрія вона знає десятки років. Лаймі варто лише глянути, аби зрозуміти, про що він думає.

Андрій - перший, кого Лайма побачить, отямившись після наркозу.

І лише він змусить її повірити, що в неї є шанс.

Люда Бесс, лікар:

- Она невероятно мужественная, и она себя вела великолепно. Она не потухла, и у нее внутренняя такая энергия и внутренняя сила воли. Вот не сдамся. Что я не могу сказать об Андрее. Андрей совершенно был обескуражен. Андрея было более жалко, чем Лайму. Потому что он очень переживал за Лайму и за здоровье. Каждой женщине можно пожелать такого друга преданного, каким казался Андрей.

Життя Лайми вже ніколи не буде в безпеці.

Вона приховуватиме свій діагноз майже десятиріччя і щодня чекатиме, що хвороба може повернутися.

Лайма Вайкуле:

- И тога я дала себе слово, что никогда зимой не буду покупать себе летние туфли. Но со временем проходит и отдаляется этот страх, отдаляется понимание. Ты опять, и это как испытание, и ты можешь стать лучше, а можешь не стать. В какой-то момент становишься лучше, а потом ты немножко забываешь и опять идешь в круговорот жизни.

Лайма дізналася, що їде на пісенний конкурс до Братислави, за три години до відльоту.

Все було проти неї. У Чехословаччині, де за двадцять років до того зустрічали радянські танки, не дуже приязно вітали тепер радянських співаків.

Лайма їхала сама.

Без балету, без гримера, та з єдиною концертною сукнею, яка не встигла висохнути після прання.

Паулс перед відльотом підбадьорив її: "Без перемоги можеш не вертатися!"

Лайма Вайкуле:

- Я так успела сконцентрироваться за одну секунду, что мне казалось, что я воюю со всей Чехословакией. Вот я вышла, и мне нужна была победа и ничего больше. Вот победа, и это чувство такое необычное, и потом оно больше меня не посещало.

Ілля Рєзнік:

- Это было очень суровое испытание. Было 19-22 страны. Песенный конкурс в Братиславе и международное жюри, и баллы до 12 прямо на наших глазах. И там была Николь. То ли из Франции, то ли из Германии. 40 человек свиты с ней приехало. Это ее конкурентка была, и все пророчили победу Николь. Потому что и балет, и хореограф, и визажисты, и прочее. Мы с Лаймой вдвоем, и она так спела "Вернисаж", что мы выиграли".

Лайма Вайкуле:

- Я не знаю, была ли это проделка продуманная, или это было что-то другое. Но мое вступление уже звучало, и микрофона не было. А оркестр не может меня поймать, и не будет еще одного начала. Я должна выйти, так как оно будет, и не было другого варианта. Последне мгновение. Потому что все это происходило возле сцены. То ли я сама увидела микрофон у нее в цветах и я схватила - я уже не помню. Но я помню последний рывок микрофона, и я вышла, и не растерялась и вышла.

Якби Лайма не потрапила на "Братиславську ліру" і не перемогла - вона не поїхала б до США, де їй дивом врятували життя.

Лайма вірить, що вижила завдяки низці випадковостей.

Недарма її ім'я латиською означає "щастя".

Щасливий ланцюжок цих подій починається саме у клубі "Юрас Перле".

Там, де композитор Раймонд Паулс і поет Ілля Рєзнік вирішили запалити нову зірку.

Ілля Рєзнік:

- На подсвеченной площадочке она танцевала в сопровождении маленького кордебалета и пела заморские песни на латышском языке.

Лайма Вайкуле:

- Первая встреча с Ильей Резником у нас была в ночном клубе "Юрас Перле", он приходил с Аллой Борисовной и с Раймондом Паулсом смотреть мою программу, как я выступала. Вот я тогда видела такого статного человека в белом. Потом я узнала, что это поэт Илья Резник, который написал много текстов для Раймонда. На музыку Раймонда Паулса для Аллы Пугачевой.

Лайма страшенно не хотіла перша телефонувати Паулсу.

Колись вона не пристала на його умови – вчитися і не задирати носа.

Тепер їй дуже тяжко змусити себе прийти до маестро.

Але вона розуміла – кращого за Паулса не знайти.

І зробила перший крок!

Раймонд Паулс:

- Мы остались. Мы остались после выступления и болтали, и выпивали, и она начала мне говорить: "Ты знаешь, мне надоело, и я не могу больше здесь уже. Все время в дыму, и курят, и пьют". Она хочет любой ценой попробовать на сцену. Тогда я сказал, что "с таким репертуаром английским и американским вряд ли ты на русскую сцену попадешь. Надо думать о каком-то репертуаре своем, и надо писать".

Ця пісня - їхній перший спільний тріумф.

Паулс, Рєзнік і Вайкуле.

В якийсь момент поет Рєзнік спробував стати творцем королев.

Від його пісні "Еще не вечер" відмовилась Алла Пугачова.

Ображений автор – небезпечний ворог.

Рєзнік вирішив, що монополії Примадонни на кращі пісні час покласти край.

І почав опікуватись цією "холодною прибалтійкою". Так він кличе Лайму.

Все це – лише гра на публіку.

Імітація стосунків, яких уже давно немає.

Лайма і Рєзнік – абсолютно чужі одне одному.

Рєзнік написав тексти до її найкращих пісень. Але він надто самозакоханий, аби бути відданим другом Лайми.

Замість того, щоб надалі писати пісні, він намагається сам сяяти на сцені.

Вони почали сваритися через гроші. Лайма колись скаже про Рєзніка – "він хотів призначити себе директором свіжого повітря".

Але на перших сходинках до слави допомога чоловіка в білому смокінгу була вкрай необхідна.

Лайма Вайкуле:

- "Много можно говорить об Илье. Ну самое главное, что Илья был тот, кто бы за ручку меня водил с одного телевиденья на радио. И обратно на телевидение. Говорил, что "у тебя в 8 утра пресса", ну в общем, вот такое всякое.

Лайма повертається до Юрмали раз на рік. Нині вона ходить на світські раути та підтримує зв’язки зі старою богемою.

Однак стиль її життя принципово відрізняється від життя інших.

Лайма не дозволила "богемній тусовці" красти свій час. На відміну від інших, тих, хто спочив на лаврах, Лайма не дозволяє собі розслаблятись.

Головна риса її характеру ніколи не зраджує.

Лайма не лягає спати без виснажливої репетиції.

Ігор Якимов:

- Но она же сумасшедшая. Если бы у нее была сломанная нога и надо было выйти на концерт, она бы пошла. Я просто уверен в этом. Она бы всех там вывернула наизнанку и всех бы достала, и были бы до паранойи доведены. Но этот концерт произошел бы.

Лайма Вайкуле:

- Это было всегда. Я всегда могла управлять людьми, не знаю почему. Если мне это было интересно. В школе, например, я ставила спектакли. Можете себе представить, как может ставить ребенок. Но потом у меня что-то не получилось, и я распустила всех и сказала, что я больше не буду ставить спектакли. Но значит, я могла управлять и любила это дело.

Чверть століття тому, у нічному барі цього курортного містечка вона розважала тих, кого тепер називають "мафією шоу-бізнесу".

Сама Лайма кличе їх "артистами в законі".

Всі вони приїжджали в Юрмалу подивитися на Лайму.

Кобзон, Пугачова з маленькою донькою.

Остання, підтанцьовуючи Лаймі, теж мріятиме колись про власний балет.

Балет, якого на той час більше не було ні в кого!

Лайма Вайкуле:

- Я после работы - спать. Потому что утром прекрасное утро и замечательный день, и я должна все успеть. И я помню, в конце концов даже получилось так, что даже музыканты делали аэробику. Настолько я их всех достала.

Раймонд Паулс:

- Она страшно требовательная, я за это ее уважаю и конечно, так как она работает. Я всегда своим молоденьким девчатам говорю: "Вы учитесь у Лаймы, как надо работать над репертуаром. Вернее, как надо ставить номер".

Після повернення зі Штатів Лайма відкрила в Ризі однойменний салон краси.

Сама вона не користується послугами місцевих перукарів.

Салон створила не для себе і не заради великих прибутків.

Мета, радше, гуманітарна.

Вона дала роботу тим членам родини Вайкуле, котрі не були пов’язані з музикою.

Стежить за бізнесом колишній бас-гітарист і продюсер Лайми. Той самий Андрій, котрий все життя називає її своєю дружиною.

Андрій Латковський, улюбленець ризьких дівчат... Тридцять років тому він обрав найчарівнішу - Лайму.

Ольга Шапаровська:

- Знаете, долгое время были такие отношения, и мы так нужны были друг другу, что вот этот случай я запомнила. Когда Лайма с кем-то знакомилась, протягивала руку, и она ошибалась. Она говорила не "Лайма". Она говорила: "Андрей!". Потом все смеялись. И это было очень мило.

Коли під час гастролей в Америці Лайма одужала після страшної хвороби, вони з Андрієм побралися.

Чоловік був щасливий, як ніколи.

Наречена ж проплакала цілу ніч.

Тоді Лайма вперше в житті відчула, ніби комусь щось винна.

Вона ненавидить це відчуття.

Відтоді Лайма завжди називатиме себе вільною жінкою.

Андрій майже ніколи не з’являється в кадрі. Колись він пожертвував заради Лайми своєю професією. Все, що завгодно – аби лишень бути поруч.

Ігор Якимов:

- Любой музыкант, какой бы он ни был талантливый, он должен был уделять много времени самосовершенствованию. А Андрей ввиду того, что он муж Лаймы, и в то же время занимался как бы административной работой, ему больше времени пришлось уделять этому, и соответственно, меньше времени хватало на музыку. Но это бесследно не проходит, то есть, он стал директором коллектива, и он стал заниматься администрированием проекта под названием "Лайма".

Андрій давно вже не займається музикою. Але жінка, якій він присвятив себе, не кидає старих друзів.

Попри свою ненависть до шлюбів і будь-яких видів залежності, Лайма над усе шанує вірність.

Сестра, племінниця, мати та Андрій Латковський – усі на її утриманні. Всі вони – частина клану Вайкуле. Всі – під одним дахом.

Автор її музики Раймонд – один з найкращих друзів "родини Вайкуле" і один з небагатьох, хто може дивитись на неї відсторонено... І трішечки іронічно.

Паулсу сімдесят чотири. Років сімдесят із них він провів за роялем. Він ніколи не зраджує свого покликання. Його рецепт виживання - педантично оберігати власний спокій.

Спокій вкрай необхідний для творчості, тож Раймонд принципово ніколи не одружувався зі співачками.

- Вы думаете, она счастлива?

Раймон Паулс:

- Лайма? Я думаю, так как розвивалась ее карьера, я думаю, что да. Все-таки достичь такой популярности. Признания публики.

- Она роковая женщина? Она погубила кого-нибудь?

- Ну по-моему, как все женщины, ну кто они? Когда-то по истории женщины были самые кровавые. Самые хитрые, умели отомстить. Ну вряд ли она убивала. Об этом бы писали. Ну, она с характером дама. Это ясно. А я далеко. Я там к ним прихожу, выпиваю кофе.

На вуличках Юрмали серед традиційних будиночків із палісадниками резиденцію Лайми ні з чим не сплутати.

Лайма особисто наглядала за проектувальниками і дизайнерами маєтку.

Скло, бетон, багато зелені й світла.

Кожна скульптура чи дерево – витвір її фантазії.

Аннушка, племінниця Лайми:

- Там, где мы находимся сейчас, все деревья, и сад, и дом — это Лайма придумывала. Она любит каждое дерево, и она подходит, разговаривает и рассказывает, как она любит это дерево. Лайма все это очень любит.

Лайма обожнює собак.

Вони ніколи не зрадять і завжди чекатимуть.

Її улюблений пес на прізвисько Кенді тероризував усю родину.

"Кенді" - англійською "цукерка", але характер у собаки був диявольський.

Кенді – єдине створіння з клану Вайкуле, яке не слухалось повелительки.

Собаку довелося вбити.

Лайма досі не може пробачити собі, що дозволила рідним прийняти це рішення без неї.

Ольга Шапаровська:

- Разве можно в доме держать такое существо? Она перекусала всех знакомых, и она начала кусать детей и проходящих собак. И когда ей говорили, что нужно было расстаться, и об этом говорить было просто невозможно. Она говорила: "Она такая как я".

Лайма Вайкуле:

- Конечно, она была псих, но я ее взяла и за нее была в ответе. И я должна была ее перестроить, и я должна была - это важно - уйти с ней жить отдельно. Все что угодно. Но только не переложить свою ответственность на родных, которым я сказала: "Принимайте решение сами". И за полтора часа, когда я поняла, что я ошиблась - иногда одна минута меняет все - и за полтора часа, когда я была в самолете, и конечно, это поменяло все.

Друзі Лайми завжди мають право на її дах. Заради цього вона і збудувала цей дім.

Навіть ті, що не люблять її, не можуть згадати випадку, коли б вона зрадила, або не дотримала слова.

Саме тому Лайма не може пробачити собі смерть свого собаки Кенді.

Саме тому – хай би де вона не була і хай би що не робила – двері її будинку завжди відкриті для вірних друзів.

Аліка Мерсона:

- Она друг совершенно потрясающий. Такой, знаете, мало говорящий и много делающий друг. Во всем. В делах. В словах. Она поддержит и она правильно скажет. Она вовремя уйдет, если она почувствует, что что-то не так.

Окрім друзів, які час від часу відвідують Лайму, в її літній резиденції мешкає весь клан Вайкуле. Сестра, племінниця, мати та Андрій.

Її колишній продюсер і батько дитини, яку Лайма вирішила не народжувати.

Співачка завагітніла напередодні перших гастролей у США.

Але вона так звикла працювати у шаленому темпі, що питання про декретну відпустку не розглядалось.

Лайма зробила аборт.

Тоді вона ставилась до цього як до крихітної проблеми, яку можна розв’язати за допомогою неприємної процедури.

Каяття прийшло через багато років.

Лайма Вайкуле:

- Это не пойти просто в церковь и попросить прощения у батюшки. Хотя я тоже это делала. Искреннее раскаяние оно приходит к тебе очень болезненно и очень мощно. Это была, наверное, самая яркая оплеуха за все, что я сделала.

Коли було вже надто пізно, Лайма почала мріяти бодай про те, щоб всиновити дитя. Але священик, який хрестив її, заборонив Лаймі це робити.

Дітей замінила племінниця.

Лайма оплачує її навчання англійською та заняття з тенісу. Іноді навіть дарує свої сукні.

Аннушка дуже любить тітоньку.

Лайма для неї – кумир, живий гуру, абсолютний еталон жінки.

Аннушка, племінниця Лайми:

- Она у нас не строгая, а босс. Просто так. Она всем говорит, что делать, как и что правильно – и мы слушаемся.

Завтра Лайма поїде звідси – коротке латиське літо добігає кінця.

Останній день перед від’їздом нічим не відрізняється від інших.

Вночі – репетиція. Наступного дня – концерт.

Лайма змінює музикантів, капелюшки, композиторів та стилі.

Незмінним залишається лише один її принцип – іти вперед, не думаючи про зворотній шлях.

Лайма Вайкуле:

- Я научилась все оставлять на последний момент. Раньше я готовилась очень сильно. А сейчас я думаю: "Зачем?". Я должна волноваться по поступлению. Сегодня приходит это, завтра будет это. Не надо думать про завтра и послезавтра. Только про завтра...