Соціальна криза: в Україні вихованців шкіл-інтернатів відправили по домівках [ Редагувати ]
Вони не виходять на мітинги, не б'ють на сполох у соцмережах, але опинилися в небезпеці, яка прийшла разом з пандемією.
42 тисячі дітей, які перебували в школах-інтернатах, з початком локдауну відправили по домівках. При цьому, в які умови - не проконтролював ніхто. Дехто з дітей не бачив родичів роками, а дехто потрапив до батьків, які були в процесі позбавлення батьківських прав.
Отже, про проблеми у сфері захисту дітей, які оголив коронавірус.
Кирюшу я бы может и с первого класса оставила дома, пусть бы был на домашнем обучении, но проблема в том, что у нас не с кем его оставлять.
Олена - мати чотирьох дітей. Один з них, п'ятнадцятирічний Кирило, має інвалідність. Залишати його вдома одного не можна, а організувати навчальний процес для Кирила в селі було вкрай важко. Тож мати вимушена була відати хлопчика в інтернат.
Олена Каушнян:
Просто всегда переживала, что Кирюша у нас как "отрезанный ломоть". Да, мы его забирали раз в две недели, но это все-равно не то.
Та з початком пандемії коронавірусу інтернат зачинили. Хлопець повернувся додому. Але труднощі в сім'ї Олени - серед яких і фінансові - нікуди не зникли. І таких дітей по всій Україні 42 тисячі.
Наіра Аветисян, керівниця програми захисту дітей, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ):
Иногда дети возвращались в такие семьи, где вопрос стоял о лишении родительских прав из-за насилия в семье, или из-за пренебрежения в семье, или дома был родитель алкоголик - и в итоге получилось, вместо того, чтобы защищать от пандемии, мы их отправили в очень сложные жизненные ситуации.
Одними з перших на сполох забив фонд ЮНІСЕФ. За його даними, майже 90 відсотків дітей, які мешкають у інституціях - соціальні сироти. Тобто ці неповнолітні мають хоча б одного з батьків, або когось з близьких родичів. Але грошей чи умов для утримання дитини в таких родинах немає. Чи гірше - немає бажання виховувати малечу, а це стає причиною домашнього насилля. Зі складними сім'ями ЮНІСЕФ одразу й почав працювати.
Наіра Аветисян, керівниця програми захисту дітей, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ):
И первое решение было от Минсоцполитики - отправить просьбу всем громадам, чтобы социальные работники делали оценку этих семей, чтобы поняли - дети вернулись-не вернулись, куда они пропали, потому что иногда им не было куда деться.
Але ще одна проблема, яку оголив карантин - немає соцпрацівників.
Микола Кулеба, уповноважений Президента з прав дитини:
Я звертаюсь з вимогою до тих територіальних громад, які ще не мають фахівця соціальної роботи: ви наражаєте на небезпеку не тільки тих дітей, які повернуться з інтернатних закладів, але й тих дітей, які живуть в неблагополуччі у власній сім'ї. Можливо вони відвідують школу, а можливо й не відвідують.
У час другого локдауну масово школи-інтернати не зачиняли. Правила перебування там уже дещо відрізняються від звичайних шкіл, навіть у "червоних зонах".
Микола Кулеба, уповноважений Президента з прав дитини:
Ми моніторимо сьогодні по різним областям, особливо по "червоній зоні" і бачимо, що ми не можемо сказати про якусь тенденцію. По кожному закладу окремо приймається рішення, але такого масового повернення, яке було в минулому році - раптового саме повернення, його немає вже в цьому році.
Втім, психологи наголошують: хай яким гарним не буде інтернат, та з родиною його не порівнятися. Тільки в сім'ї дитина почуватиметься щасливою і задоволеною.
Юлія Святенко, дитячий психолог:
У дитячих інтернатах діти борються, відвойовують увагу і любов вихователів, вони позбавлені тісного емоційного зв'язку. Для дитини звісно краще - родина, навіть якщо вона фінансово малозабезпечена, але в цій родині дитина має батьків, або одного з батьків, вона має тісний емоційний зв'язок і вона має братиків чи сестричок, вона має родину.
За допомогою ЮНІСЕФ після масового повернення дітей додому у 2020 році, деякі діти так і залишилися в сім'ї. Зараз їм допомагають учителі та соцпрацівники.
Мы можем позволить себе пойти погулять, даже в лес сходить на грибы. Ттеперь мы все вместе, семья сплоченней становится.