Токсичне сусідство: чому в Україні ніхто не опікується небезпечними відходами? [ Редагувати ]
Токсичні відходи в нас не ліквідують
Токсичне сусідство. У прямому сенсі. Важкі метали, хімікати, медичні відходи... Усе це легко може опинитися поруч із вашим будинком! Бо утилізацію небезпечних залишків - у нас майже ніхто не контролює.
Тож здебільшого токсичні відходи в нас не ліквідують (бо це дорого), а просто - викидають. А деякі з металів - такі як ртуть - у нас навіть не можуть утилізувати. І саме тому у столиці просто неба - є така собі екологічна виразка - закинутий завод "Радикал", де кожен сантиметр просякнутий ртуттю... Чому так відбувається? Богдан Вербицький розбирався.
Утилізуємо токсичні відходи! Дешево, швидко... Небезпечно!
Кирило Косоуров, голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами:
Їх десь висиплять, або в лісі, або в ярочку, або на звалище завезуть. - І залишать просто неба. У вас під носом!
Вітер подує, запахи такі, шо…
А наслідки цього - ще гірші! Чому столиця щодня вдихає... ртуть? Ми побували на закинутому підприємстві…
Вот пожалуйста - шарики. То есть, она вся просякнута ртутью.
...Та вивчили технологію переробки старих лампочок і термометрів.
Ось витяжка йде, де забирається і виходить вся ртуть.
Як її утилізують? Чи роблять це взагалі? І куди їдуть токсичні відходи з осель та підприємств?
Тут животных люди выпасали. Они их перестали выпасать здесь по одной причине, что животные начали умирать.
Бо земля виявилась отруєною! Сотні мішків із медичними ампулами, коробки з термометрами і лампочками, величезні бочки з... чимось білим... І весь цей непотріб валявся на околиці селища Комишуваха!
- Ну і як враження? - …
Бо від звалища до найближчої річки... 200 метрів!
Юрій Потоцький, громадський активіст:
Это опасные лампы, которые нельзя вот так просто давить, и зарывать в землю, все это идет в почву и здесь вот река, Конка, протекает, вот она здесь, внизу.
Воду з неї саме беруть на експертизу. Це допоможе встановити, що конкретно сюди завезли і чим воно небезпечне. Бо навіть зовні ця... "консистенція" моторошна.
Віктор Богдановський, лікар обласного Запорізького лабораторного центру МОЗ України:
Хімічні відходи, люмінесцентні лампи і вообще багато чого неопізнаного.
Але чому токсичне сміття викинули ... просто в полі? Раніше ця територія була огороджена парканом. 2007 року ділянку віддали в оренду підприємству з утилізації отруйних відходів.
Тетяна Ташевська, завідувачка господарства управління Запорізької обласної профради:
Ну экологией занимались, лампочки , что они там еще делали, списывали, ну, как предприятие.
Компанія працювала офіційно й навіть була на обліку в обласному департаменті захисту довкілля. Але кілька років тому фірма збанкрутувала.
Сергій Карпій, в.о. директора департаменту захисту довкілля Запорізької обласної адміністрації:
Відповідно до діючого законодавства власник відходів это ТОВ НВП "Запоріжпромекологія" повинно було знищити, переробити або передати зазначені відходи для утилізації іншим підприємствам.
Але - не передало! І це - не вперше. Кілька років тому проти компанії вже відкривали кримінальне провадження.
Юрій Карапетян, голова Комишувахської селищної ради:
Щодо неякісної утилізації, чи щось таке. Ну говорили, що і кінцівки там десь валялись, вони зарили і не змогли їх утилізувати. Приблизні підрахунки - в районі чотирьох мільйонів потрібно. Це для вивозу, утилізації і рекультивації земельної ділянки.
І цей випадок - не єдиний. Нелегальні звалища та склади токсичних речовин - типові знахідки для нашої країни. Змінюються лише їхні обсяги та складові. Це - кадри Служби безпеки України. Слідчі виявили цілі озера токсинів на Вінниччині. За схожою схемою працювали й ділки з Полтавщини. Юридично компанія мала утилізувати залишки, а фактично просто зберігала їх.
Кирило Косоуров, голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами:
Береться в оренду склад, він забивається, просто вщент, небезпечними відходами, і зазвичай там відбувається потім пожежа. Тонна утилізації наприклад фармацевтичних відходів буде коштувати 9-16 тисяч гривень за тону. Тонна захоронення відходів на полігоні - це 200-300 гривень. Ви цю різницю прокалькулювали в себе в голові?
250. Саме стільки українських компаній офіційно мають переробляти токсичні відходи. У багатьох навіть брендовані машини й персонал у спецкостюмах, але...
Кирило Косоуров, голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами:
З цих 250 підприємств, я з впевненістю можу сказати, що це 20-30 підприємств, які мають хоч якесь обладнання. Все решта - це зберігачі, перевізники.
І саме вони найчастіше й перемагають у відкритих конкурсах. Бо просять менше, аніж справжні компанії-утилізатори.
Кирило Косоуров, голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами:
Посередник показує договір з кінцевим утилізатором, що він в кінці кінців передасть йому, і виграє в ціну, яка нижче, ніж у нього вказана з кінцевим утилізатором. Ну уявіть собі. Це ж анекдот.
Та панові Олегу - не смішно. Бо чоловік керує дільницею утилізації небезпечних відходів на заводі у Львові.
Олег Ядчишин, начальник дільниці поводження з небезпечними відходами:
Ми переробляємо близько 500 тисяч відпрацьованих люмінесцентних ламп та близько 10 тисяч термометрів.
Тут повністю переробляють відпрацьовані пристрої. Але половину тендерів цьогоріч компанія програла.
Олег Ядчишин, начальник дільниці поводження з небезпечними відходами:
Наше підприємство не може забезпечити низьку ціну, як деякі з ліцензіатів. І вони на тендерах просто демпенгують ціни.
Пан Андрій на заводі працює понад шість років. Утилізація - починається звідси. Лампи й термометри завантажують на спеціальну стрічку. Весь відпрацьований матеріал - токсичний, бо містить ртуть.
Ось витяжка йде, де забирається і виходить вся ртуть. По всіх циклах воно йде і збирає ртуть.
Олег Ядчишин, начальник дільниці поводження з небезпечними відходами:
Яка зберігається от у нас в цій колбі. Там зараз є близько 10 кілограмів ртуті. Проблема в тому полягає, що в Україні немає подальшого застосування чистої ртуті.
Бо українським підприємствам вона не потрібна. Ті працюють на дешевшій - китайській. Ще один варіант спекатися ртуті - її повна утилізація. Але з нею, як і з іншими токсичними відходами, в Україні "не дуже". Єдине таке підприємство залишилося на окупованій території.
Кирило Косоуров, голова правління Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами:
За нашими даними воно порізано на металобрухт і відповідно таких потужностей більше в Україні немає.
10 кілограмів ртуті, як на Львівському підприємстві, - це відчутно. Але порівняно небагато. Бо є в Україні місце, де рідкого металу в сотні разів більше!
Богдан Вербицький, кореспондент:
Ось ці вікна, які виходять просто на територію заводу, - це гуртожиток і хостел. А до найближчих житлових будинків звідси - 15 хвилин пішки. Ми - на "Радикалі" - підприємстві, яке називають ртутним Чорнобилем.
Бо ці руїни - в минулому електролізний цех. Усі брили буквально просякнуті рідким металом. Зараз уже холодно, але влітку - довго тут перебувати небезпечно. Бо ртуть випаровується значно більше.
Ну вот это вот всё - оно в шариках вот таких.
У цеглі, бетоні, підлозі, трубах... словом, всюди! Пан Олександр про завод "Радикал" може говорити годинами. Він знає тут кожен куток, бо ще 20 років тому вів демеркуризацію підприємства. Метал лився мало не річками.
Це процес злиття з електролізерів. Ось ця ртуть зливається на перший поверх. Вона ллється, там стоїть бочка така спеціальна і там от ми розливаємо вже по балонах. За одну зиму зробили все. Але далі тут ще роботи було! Там ще й бертолєтку збирали.
Бертолетова сіль, поролон та засоби захисту рослин. Усе це виробляли тут. Деякий час "Радикал" був навіть монополістом. Тож обсяги виробництва були величезні! Як і кількість токсичних залишків.
Олександр Мельничук, фахівець із утилізації небезпечних речовин:
На цьому місці стояло десь приблизно 120 електролізерів і в кожному було порядка двох тонн ртуті. Кількість ввезеної ртуті, і різниця використаної ртуті - десь порядка 200 тон.
І це - без витрат під час виробництва. Об'єкт споруджений ще 1951 року. І тоді безпекою та екологією не надто переймалися.
Олександр Мельничук, фахівець із утилізації небезпечних речовин:
Ця ртуть проливалася і щоб її не прибирати, просто закатували зверху шар бетону, і вона фактично як слойоний пиріг.
З якого постійно випаровується ртуть. Після розпаду Союзу підприємство зупинилося.
Олександр Мельничук, фахівець із утилізації небезпечних речовин:
А подальша доля цього заводу - це розграблєніє. І ця ртуть виливалася. Прибор просто відмовився міряти, бо перевищення було більше 50 000 міліграм на метр кубічний. Потрібні кошти і кошти дуже великі. 350 десь мільйонів гривень.
Побутові, медичні, промислові, техногенні - усе це різні токсичні відходи. Але доля в них, схоже, однакова. Бо на повноцінну переробку та утилізацію потрапляють лише деякі. Іншими - ми дихаємо.
