"Прикордонники": що думають люди, які живуть на кордоні з Росією? [ Редагувати ]

І сьогодні Україна отримала - зенітно-ракетні комплекси "Стінгер" від Литви. Та й взагалі, цього тижня - літаки із військовою допомогою - від британців та американців - курсувати не припиняли. Тож допомога наших партнерів - справді - безпрецедентна. А що ж на самому фронті. А там - цей тиждень - видався доволі тихим. Бували дні, коли не фіксували жодного пострілу. Тож принагідно, наш воєнкор Ігор Левенок - поїхав у село, де проходить кордон із Росією. Аби розпитати людей, чи готуються вони - до повномасштабної війни?

Воєвать буду, а шо робити, підняти руки вверх чи що? Щоб єтот, как єго, Жириновский тут командував? - Ну от як ми можемо воювати, якщо моя родня там, а жінки тут?

Ігор Левенок, кореспондент:

Селище Мілове - унікальний населений пункт. Це вулиця "Дружби народів" і по ній пролягає державний кордон. По суті, на одному боці вулиці будинки - це Україна. Навпроти - це вже Російська Федерація. До початку бойових дій на Донбасі цієї стіни не було. Люди ходили туди-сюди. Родичалися. Вулиця "Дружби народів", вона і зараз так називається. Народи лишилися, втім дружити, як раніше, не вдається. Людей розділяє ось ця загорожа з колючого дроту.

Три роки тому цю стіну встановили росіяни. А місцеві - і досі не можуть звикнути, бо ж спілкуватися з родичами тепер доводиться через колючий дріт.

Ірина, жителька Мілового:

У нас тут і бабушки, соседки ходят общаются. Можно общаться, но не ближе чем на метр.

Маленькій Меланії - три роки. Її мама - пані Ірина, розповідає: відтоді, як натягнули колючку, родичів у Росії не відвідували. А ті - навіть цукерку дитині через паркан передати не можуть.

Нет это незаконная деятельность будет, это уже контрабанда.

Уздовж стіни постійно патрулюють озброєні прикордонні наряди. І українські, і російські. По той бік паркану - Чорткове. Райцентр Ростовської області. Раніше обидва селища - Чорткове і Мілове - нагадували суміжні кімнати однієї квартири. Чи залишилася дружба між народами? Цікавимося у росіян.

Добрий день! Можна з вами побалакати? - Нет! - А чего сказать то? - Ну говорят Россия нападьот? - У вас все дома или нет? Если провокаций с вашей стороны не будет, тогда все будет нормально.

Які такі провокації можуть вчинити українці? Пані Ірина знизує плечима.

Абсурд! Я не хочу даже об этом думать. Хочется позитивно мыслить.

Пункт пропуску "Мілове". Тут можна перетнути російсько-український кордон. З боку РФ транспорт заїжджає без проблем. З України - у федерацію на кілька кілометрів розтягнулася черга.

Тетяна Летошко, речниця Луганського прикордонного загону:

У зв'язку з тим, що Російська Федерація здійснює повільний пропуск громадян через державний кордон України. Люди оформившись у пункті пропуску "Мілове", виїжджають поза пункт пропуску і можуть очікувати понад п'ятнадцять годин та й більше.

Росіянин Богдан їде з Нижнього Новгорода до брата - в Житомир.

Тоже самое спрашивают, что там в России. В Россию приехал - там спрашивают что там в Украине? Такой кипиш идет. А я говорю - все нормально. Никто войны не хочет. Я вот к брату еду, представляете, как я буду воевать с братом? Ну это бред!

Далекобійник Олександр - із Кременчука. Везе російському асфальтному заводу устаткування, яке виготовляють у нас. Каже, перспектива великої війни - не вкладається в голові. Але, 2014 рік навчив готуватися до всього.

Олександр, далекобійник:

Територіальна оборона, в нас в Кременчуці вже батальйон собрали. Готовимся. А що робити, підняти руки вверх, щоб тут як його, Жириновський командував?

Пенсіонерка Світлана Петрівна з окупованої Горлівки через Росію прямує по українську пенсію. Каже: рублів на життя не вистачає. Бідкається, війна доводить тільки до злиднів.

Ой, їх нема. Ни рублей, ничего нет уже у нас.

А на вулиці "Дружби народів" - зустрічаємо пана Анатолія. Чоловік мешкає в цьому будинку з видом на сусідню країну. Він і сам народився в Росії, в селі Діброва, неподалік. Каже української мови геть не розуміє.

Я українську вообще не понимаю, а балакаю по-нашому, в нас вся округа балакає так. В Чертково в мене там мати жила, ось нещодавно було дев'яносто п'ять, поховав. В мене там сестра, брат. Був я в них востаннє ось в январі місяці.

Анатолій Олександрович не приховує емоцій. Каже: як то так, Росія відгородилася від України?

Анатолій Рогачов, житель Мілового:

Ну оця проволока вона нікчему, ну я не знаю… - А ще ж кажуть що і війна може бути між Україною і… - Не буде ніколи і вона не нужна ні нам, ні їм. Ні Росії, ні Україні вона не нужна. Я не знаю, кому вона нужна. Оці що старі тьотки, бабці живуть, вони знаються, я ж часто бачу, як одна по цій стороні, а інша по тій йдуть разговаривають як подруги. Бачте як. Так що не должно бути ніякої війни. А вон моя кухня, там, мабуть жінка вже виглядає, зара як буде мене матюкати.

Насамкінець пан Анатолій каже, у Міловому, й не тільки, люди хотіли б подивитися в очі тому, хто воліє воювати проти України, і поставити єдине питання.

Анатолій Рогачов, житель Мілового:

Я росіянин, але діти в мене тут народилися й живуть. І в случає войни за кого мені бути? Мені й ті рідні і ті рідні!