Рятуючи життя: історія військових медиків з Маріуполя [ Редагувати ]
На повернення з полону своїх рідних чекають тисячі родин
Поклик - рятувати життя. Наша наступна історія - про родину військових медиків, яких розділила російська окупація. Він - у полоні рашистів у Донеччині. Вона - у Києві, із немовлям чекає на повернення свого чоловіка, який до останнього оперував поранених військових та постраждалих від ворожих бомб маріупольців. І продовжує свою справу, навіть у полоні. Про героїчних медиків - у матеріалі Даніїла Снісара.
Ольга Шапкова, дружина полоненого лікаря:
Ми з чоловіком познайомилися на першому курсі, коли навчалися в військово-медичній академії. Через рік ми вже одружилися. Зараз вже третій рік, як ми разом. І нещодавно, у нас було поповнення - наш маленький синочок, якому виповнилося п'ять місяців.
Ольга та Володимир Шапкови - військові медики. І за фахом, і за покликанням. Подружжя рятувало життя наших бійців на сході протягом останніх років. Володимир - хірург у військовому шпиталі в Маріуполі. Вже під час війни продовжував самовіддано оперувати поранених українських військових.
Ольга Шапкова, дружина полоненого лікаря:
Останній раз, я голос його почула п'ятого березня. Але зв'язок був дуже-дуже поганий. І все що він встиг спитати - це як синочок наш. Я відповіла і просто зв'язок обірвався моментально. Більше я його голос не чула.
Через вщент зруйновану медичну інфраструктуру у місті, сюди, у 555 військовий шпиталь - везли усіх хворих. Найчастіше - у важкому стані. Коли на лікарню окупанти скинули бомбу, усім вцілілим довелося евакуюватися. Що відбувалося далі з чоловіком Ольга не знала. Адже на зв'язок Володимир перестав виходити. Жодної офіційної інформації, ані про місце перебування, ані про його стан - не було.
Ольга Шапкова, дружина полоненого лікаря:
Коли ми лягали спати - я шукала свого чоловіка. Думала, чи він в полоні, або де він. Дізнатися хоч якусь інформацію. Але ніякої інформації я не знайшла. А нещодавно - це десь тиждень тому, виклали відео про медиків, наших медиків, які знаходяться там і надають допомогу нашим. І ось в перший раз я побачила свого чоловіка на цьому відео.
Це те саме відео, про яке розповіла Оля. Його оприлюднили окупанти. Кімната переповнена нашими військовими. Серед них - дійсно чимало травмованих. А от і сам Володимир.
Ольга Шапкова, дружина полоненого лікаря:
Як він надає допомогу пораненим. Допомога - це тільки одне слово. Там дуже багато поранених. Які потребують допомоги нашої. Там немає медикаментів. Їм потрібна наша допомога... Поранені помирають, лікувати немає чим.
З відео стає зрозуміло, що належної медичної допомоги нашим полоненим там ніхто не надає. Тож, лікуватися змушені власними силами. Згодом, здогадки про місце перебування Володимира підтвердив він сам. Після трьох місяців мовчання Ольга таки почула голос свого чоловіка.
Ольга Шапкова, дружина полоненого лікаря:
Восьмого червня мені задзвонив телефон. Це був незнайомий номер. Було написано з Великобританії. Я підняла трубку. Також дуже поганий зв'язок був. Він мені сказав, розмовляв російською мовою. І сказав: "Алло, Оля, привет. Это я Вова. Я в плену". Я встигла запитати - де саме він в полоні. Він сказав, - в Донецькій області, Єлєновка. Це СІЗО, 120-та колонія.
За офіційними даними обласної адміністрації - до в'язниці в Оленівці окупанти звозили усіх тих, хто вижив у Маріуполі під час бомбардувань. Це і військові, і цивільні. Лише жителів міста й тих, хто не пройшов фільтрації, там зо три-чотири тисячі.
Петро Андрющенко, радник міського голови Маріуполя:
Ситуація є досить критичною. Дані звідти надходять мінімальні. Є певні люди, які звідти вирвалися. Вони у жахливому стані, розповідаючи, що там відбувається. Це справжній концтабір: тортури, туалет раз на добу, жодних прогулянок. Тобто, це просто жорсткі умови утримання. Ну і, в принципі, це колишня українська колонія. Вона була призначена для утримання людей, засуджених довічно.
Чимало серед ув'язнених й маріупольських медиків.
Ольга Шапкова, дружина полоненого лікаря:
З ним в госпіталі, я також знаю - це мої одногрупники. Медики, які були на "Азовсталі". Ми їх всіх знаємо. Ми їх всіх чекаємо. Вони також там знаходяться. Не хочу навіть про це думати, як до них ставляться. Але я знаю одне, що медики потрібні нашій країні. Їх місце в медичних пунктах. Їх місце в лікарнях, в госпіталях. Вони повертають у стрій наш особовий склад. Їм не місце в СІЗО.
І подібних історій, на жаль, чимало. В Україні на повернення з полону своїх рідних чекають тисячі родин.
Ольга Шапкова, дружина полоненого лікаря:
Я розумію, що це не так легко. Цей обмін. Але ми повинні триматися. Заради наших чоловіків, братів, синів, жінок, матерів - ми повинні триматися. Адже ми це робимо заради нашої перемоги.
