Понад сто днів в окупації під українським прапором: історія рятувальника з Олешок [ Редагувати ]

Понад сто днів в окупації під українським прапором. Рятувальники з Олешків, на Херсонщині, від першого дня війни лишилися у місті фактично єдиною службою, яка допомагала мирним жителям. Попри присутність російських військових, пожежники ходили в українській формі.

Через це керівника підрозділу окупанти десятки разів викликали на допити, ставили на коліна, стріляли над головою, змушували скоритися. Але він та його підлеглі на бік окупантів не перейшли. Тепер олешківські рятувальники несуть службу у Рівному. Там з ними й поспілкувалася моя колега Сніжана Сидорук.

Доброго дня. Вітаємо Вас на Рівненщині. Дякую.

Це Дмитро Долженко. Він начальник четвертої державної пожежно-рятувальної частини міста Олешки, що на Херсонщині. Вже майже чотири місяці майор цивільного захисту несе службу у Рівному.

Дмитра ми застали, коли той був на чергуванні. Рятувальник разом із рівненськими колегами заступив в караул.

Дмитро Долженко, начальник 4-ої державної пожежно-рятувальної частини міста Олешки:

Взагалі тут спокійніше так, аналізуючи виїзди за рік і все решта. У нас таке було 27 виїздів за добу. У нас район дуже багато лісних масивів рукотворних в нас якраз Олешківські піски. Там це сама велика пустеля в Європі і от ці ліси можуть навіть самоспалахувати. Тут хлопці частіше виїжджають на загоряння житлових будинків.

Дмитро знайомить нас зі своїм робочим місцем. Тут у нього новий спецавтомобіль.

У нас в основном атомобілі підвищеної прохідності, так як у нас місцевість така там піщана. Таким автомобілем там не проїдеш.

І новий бойовий одяг.

Шолом. Куртка бойового одягу, пожежні сапоги та штани пожежні.

Усе обмундирування чоловік отримав уже у Рівному. Адже сюди наледве зміг евакуюватися разом зі своїми підлеглими. Його Олешки, розповідає Дмитро, росіяни окупували в перший день великої війни.

Дмитро Долженко, начальник 4-ої державної пожежно-рятувальної частини міста Олешки:

Близько 11 години дня вже біля нашого підрозділу проїжджала вся ворожа техніка. Всі колони йшли повз нас. Тому що в нас розположення частини так: ми знаходимось по мелітопольській трасі. Дуже болюче стало, коли пішли дуже величезні колони там по триста-чотириста одиниць їхньої техніки багато з них поворачували і дула з танків, і з бетеерів - повертали в бік підрозділу.

В ДСНС Дмитро служить уже тринадцять років, чотири з них очолював пожежну частину в Олешках. В його підпорядкуванні було до пів сотні особового складу. Усі навіть після вторгнення окупантів лишалися на своїх місцях.

Іван Ткач, водій-пожежник 4-ої державної пожежно-рятувальної частини міста Олешки:

Коли почався бій за Антоновський міст. Це між Херсоном і нашим містом, то дуже було страшно і стріляли, і снаряди прилітали. Було страшно, но все одно ми виїжджали на визови, все одно допомагали. населенню.

На той час в Олешках вже не було ані поліції, ані інших українських правоохоронних органів.

Дмитро Долженко, начальник 4-ої державної пожежно-рятувальної частини міста Олешки:

Ми залишились єдина служба в місті, яка працювала ще під українським прапором. Поруч були так же само військові з російської федерації. Ми ходили в нашій формі з нашими прапорами поруч з ними. Люди в місті на нас дивились всі й розуміли, що ну хоч щось українське в нас залишилось.

Так українським рятувальникам в Олешках вдалося протриматися аж до дев'ятого травня. А далі, згадує Дмитро, рашисти взялися за українську символіку.

З форми позривали шеврони, заставили закрасити. У нас на фасадній частині дуже великий там прапор України був намальований, то заставили його замалювати чорним кольором. Сльози на очах були, як це все робили. Ну я наголосив колегам, що все у нас залишається в серці.

Дмитро з колегами в окупації пробули сто три дні. Рятувальники (на аматорському відео з мітингів в Олешках) допомагали людям, самі виходили на мітинги, щоправда, в цивільному, але з українськими прапорами.

Олешки - Україна, Олешки - Україна!

За проукраїнську позицію та те, що не хотів зі своїм підрозділом коритися, окупанти били й залякували Дмитра, викликали на допити й змушували перейти на їхній бік.

43 рази спілкувався зі співробітниками їхньої ФСБ. Кожен діалог починався з того, що ми вже здесь навсегда, рано или позно ві всеравно перейдете на нашу сторону. Вихід був один - покинути місце несення служби, так я в подальшому, я не міг себе представити роботу разом з ними.

І одного вечора майор залишив свій підрозділ і дім, і упродовж двох тижнів переховувався у навколишніх селах. Окупанти оголосили його в розшук. В орієнтуванні вказали татуювання.

Це татуювання пожежника вирішив собі зробити, щоб це якби моє призвання. Досі ще залишилось ці слова в академії в нас було написано на заборі "живе лиш той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя."

Щоб виїхати з Херсонщини, татуювання довелося загіпсувати, каже Дмитро. Гуманітарних коридорів не було. Тож разом з колегами на свій страх і ризик поїхали приватним транспортом. З собою вивозили рідних. Рятувальник Дмитро Бруяка забрав маму.

Дмитро Бруяка, рятувальник 4-ої державної пожежно-рятувальної частини міста Олешки:

Виїхати ми намагалися два рази. Перший раз це було через Береславське напрямление в сторону Кривого рогу ми хотіли виїхати, по дорозі зустрілися 52 блокпости було ворожих, робили перевірку. Були обстріли і самі військові ворожі нас виганяли оттуда. Після чого нам сповістили, що зірвали міст в Давидовому Броді, то їсть шлях відрізаний - довелося повернутися. З другого разу виїхали.

Дмитро Долженко, начальник 4-ої державної пожежно-рятувальної частини міста Олешки:

Поворачується хлопчик і в нього стяг України на плечі був. Просто це були сльози. Ми вийшли з автомобіля, обнімалися з ними. Віддали все, що зекономили на тих постах орківських. Взрослі чоловіки, які багато чого ми бачили у своєму житті, а плакали там всі, як малі діти.

Іван Ткач - водій-пожежник з Олешків. Чоловік покинув рідний підрозділ разом зі своїм керівником. Каже, іншого виходу не було, бо ж присягали вони українському народові.

Іван Ткач, водій-пожежник 4-ої державної пожежно-рятувальної частини міста Олешки:

Я так скажу - совість мені цього ніколи б не простила. Це раз. Друге в мене дуже багато родичів і знайомих дуже близьких, які померли, захищая нашу батьківщину. Я б просто, як кажуть, морально не зміг би працювати і піти проти своєї країни.

Нині у 25-ій державній пожежно-рятувальній частині у Рівному служить шестеро рятувальників з Олешок. Дмитро Долженко, каже, найбільше переживає за своїх підлеглих, які лишилися в окупації.

Дмитро Долженко, начальник 4-ої державної пожежно-рятувальної частини міста Олешки:

31 серпня мої люди вже змінилися і в подальшому на роботу вже не вийшли. З першого вересня наш вже перейшов під мчс расії. Там поставили нового керівника.

Загалом у Службі порятунку Рівненщини нині працюють 56 рятувальників з окупованих територій та тих, де тривають запеклі бої.

Дмитро Мельник, керівник пресслужби Гу ДСНС у Рівненській обл.:

Це рятувальники з Донецької, Луганської областей, Херсонської, Миколаївської, а також Запорізької. Власне, ми намагаємося максимально допомогти їм, чим ми можемо, адже ми - рятувальники. Ми одна єдина сім'я і ми повинні допомагати одне одному.

Двоє пожежників з Лиману вже поїхали додому - у звільнене від окупантів місто. Решта прикомандированих чекає першої нагоди, аби повернутися на службу.

Де народився - там і згодився. Своя рідна місцевість, своя область - вона є своя.

Херсонські рятувальники радіють успіхам ЗСУ на півдні країни і чи не щодня чекають наказу, аби чимшвидше поїхати на південь і повернути український стяг на рідний підрозділ в Олешках.

Не можу зараз розповісти, де прапор підрозділу знаходиться, але він є! Після перемоги обов'язково його повішаємо.