"Куруц", "Сплав" та "Банан": історія братів-героїв з Ужгорода [ Редагувати ]
Бізнесмен, депутат та продавець - мова про трьох братів з Ужгорода. Їх життя нічим не відрізнялося від життя інших, та після 24 лютого вони вже не Сашко, Влад та Богдан, а "Куруц", "Сплав" та "Банан" - нині воюють за мир в Україні.
Та от, що переживають їх рідні, поки вони на війні? Особливо мати. Яка відпустила під кулі одразу трьох синів. З відважною жінкою поспілкувалася Мар'яна Мартин.
А ну дивися тут, де тут тато?..вот який ти молодець
Пані Лариса тримає в руках старий альбом. Показує внуку Сашку його тата. І розповідає, яким той був у дитинстві.
Лариса Аас, мати трьох військовослужбовців:
Ну ось Саша, бачите, тут скільки йому шість рочків. Саша от з дитинстьва до знань дуже його тягнуло, от вчитися і причому він, навіть вдома, вони не дуже вчилися, він все на уроках якось так в них, пам'ять дуже хороша. Гімназію він закінчив майже із золотою медаллю, там помоєму одна четвірка була зайва. А університет закінчив з червоним дипломом. І Саша з восьмого класу, коли почалися олімпіади, матиметика, інформатика - він на всі олімпіади ходив.
Я Сашка добре знаю. Бо ж він активний громадський діяч в Ужгороді, юрист, а ще депутат міської ради. Тому нерідко у підготовці сюжетів доводилося з ним зустрічатися. Ось приміром, він займався питанням розтрати коштів під час ремонту площі Петефі в Ужгороді.
Ось уже тріснута, це її перекладали вже …- якість ну гірше ніж було.
У Саші Волосянського є ще два брати. Владислав.
Лариса Аас, мати трьох військовослужбовців:
У Владислава два таких напрямки у житті: бізнес і йому подобалося, у нього еклономічна освіта, бізнес і спорт. А спорт - це американський футбол. Я була вам скажу тільки один раз на грі, він мене запросив. Я коли побачила, вони грали вже не пригадую з ким. Там всі були такі міцні-міцні. І коли він біг з м'ячем, і тоді впав, а та вся команда супротивників на нього накинуклася і я закричала не трогайте мою дитину, я от так заверещала і я думаю я піду, я більше не буду дивитися на це, бо мені просто серце не витримує.
А це найменший - Богдан.
Лариса Аас, мати трьох військовослужбовців:
Ось дивіться Богдан мій. Служив в армії, а дуже любить спорт і ось він на велосипеді і кудись як по туризму. По всіх горах. Ось тут є класна фотографія.
Олександр, Владислав та Богдан. Так знають їх вдома. Та вже більше восьми місяців цих хлопців пізнають за позивними "Куруц", "Сплав" та "Банан".
24 лютого змінило їхні життя. У перші дні повномасштабної війни всі троє зустрілися у військкоматі. Випадково. Бо прийшли туди, не змовляючись.
Богдан, військовослужбовець Збройних сил України:
9 вийшов на роботу у 8 ранку, іду в магазин. І через 2 години, я закрив магазин, ключі віддав свому шефу, сказав, що іду на війну. Прийшовши до воєнкомату там зустрів своїх двох братів старших, з ними ми не домовлялися, вже там на місці домовилися, що будемо служити в одному підрозділі, ось.
І ось уже за кілька днів із речами рідні проводжали їх на фронт... Мати, розказує як сприйняла рішення своїх трьох синів.
Лариса Аас, мати трьох військовослужбовців:
Вони мені нічого не сказали, вони самі пішли у воєнкомат. Вони вирішували кожен за себе, за свою сім'ю.
Оксана - дружина Олександра Волосянського, каже, що одразу відчула - її чекає розлука з Сашком.
Оксана Волосянська, дружина військовослужбовця:
Я знала, що він прийме таке рішення для себе, після того, як Майдан був, я тоді ще його відговорювала, кажу, та в тебе двоє діток, подумай, а от 24 лютого я знала яке він рішення прийме, я кажу ти точно вирішив, каже - так. Я точно вирішив, я знаю що роблю, я іду захищати свою сім'ю. Це для мене було важко сприйняти, але я розуміла його переконати не можна. Він знає що він робить.
Він міг залишатися вдома, бо ж має депутатський імунітет. Він міг бути поряд з сім'єю і займатися важливими питаннями для міста, Але:
Микола Волосянський, син військовослужбовця:
Є більш важливіші - захищати незалежність.
Навіть його двоє синів знали, що тато буде одним із перших у військкоматі.
Микола Волосянський, син військовослужбовця:
Не сумнівався, так же само, я коли був в першому класі, він пішов на Майдан у 2014 році.
Хоч він ніколи не тримав у руках автомата, нині вправно захищає рубежі на передовій у складі 68 ТрО.
Завдання хлопців - протистояти можливим проривам російських військ у тил українських. А ще на війні доводиться бути трохи кухарем, психологом та будівельником.
На відміну він Олександра - обидва його брати служили в армії. Влад - має в рідному місті бізнес. Має маленького сина, дружину. Поспілкуватися з ними нам не вдалося, вони зараз за кордоном. Проте, у цій сім'ї - всі патріоти. Навіть чотирирічний Артем.
Каже, сумує за дядьком, але знає, той на фронті потрібен більше.
Микола Волосянський, син військовослужбовця:
Я тоже не дуже усвідомлював це все, але тепер багато подій відбувається і я вже більш розумію, що так мало бути і так сталося.
Богдан - наймолодший з братів. В нього ще немає власної сім'ї. Його хобі - це гірський велосипед і походи горами. Мав мрію покорити всі найвищі вершини України. Та нині мріє про інше.
Богдан, військовослужбовець Збройних сил України:
На сьогодні моя мрія - це, щоб вигнати звідси цю всю нечисть кацапську, щоб Україна була надалі у своїх кордонах, ну і щоб Крим повернувся додому, і щоб наші люди, які повиїжджали за кордон повернулися і з нами відбудовували нашу неньку. Все буде Україна.
Військові розповідають, з якими труднощами доводиться стикатися на фронті.
Олександр, військовослужбовець Збройних сил України:
Звичайно, що хлопці важко сприймають важкі побутові умови, важливість десь помитися, холод, постійні обстріли, загрозу бути пораненим, не дай бог вбитим чи полоненим. Всі ці речі психічні, панічні атаки є, тобто, важко. Українці знають за що вони воюють, вони воюють за свою землю, за свої сім'ї за Україну.
Найболісніше - це бачити втрати. І те, що по собі залишили окупанти.
От таке залишає по собі "руський мір" …людям хату взірвали, все згоріло просто вщент.
А найкращі миті - миті перемог. Так українці Слобожанщини зустрічали наших військових на вулицях після деокупації.
А у нас повісили вже прапор український? Будем вішати, а ще ні? Так? Будем вішати.
Рідним брати мало розказують про свої військові будні.
Оксана Волосянська, дружина військовослужбовця:
Все тримає в таємниці, щоб я не переживала. Лиш один випадок, що видав випадково, повертаюся каже із чергування прихожу, а хати де ми ночуємо з хлопцями уже не існує, повністю руїни.
У перші дні війни Сашко наполіг, щоб сім'я виїхала за кордон. Там пробули майже три місяці. Про повернення додому мріяли всі.
Олександр Волосянський, син воїна ЗСУ:
Там було тоже добре, но ми переживали за інших, ми коли були на кордоні ми дуже кричали, дуже раділи.
Нині вдома без батька не так затишно. Кожен ранок Оксани, як і для більшості українців починається зі стрічки новин. Але найкращі миті - це коли на телефон надходить смс із фронту.
Оксана Волосянська, дружина воїна ЗСУ:
І коли смс читаю з ранку, все добре або все, я тоді щаслива.
А ще: Такий сюрприз брати підготували рідним коли приїхали у відпустку. Найважче, звичайно, це все витримує мати. Пані Лариса все життя пропрацювала вчителькою в Ужгороді. Згодом виїхала за кордон. Та вже майже пів року на Закарпатті. Не може бути на чужині, коли її сини щодня ризикують своїм життям заради мирного неба. Жінка і подумати не могла, що їй доведеться чекати всіх трьох з війни.
Лариса Аас, мати 3-х синів військових:
Перші три місяці я плакала, тільки я переживала дуже і плакала-плакала, потім сказала, що господь-бог знає кому що дарувати, тому що ну, це наші хлопці захищають нашу країну. Це дуже важко. Все буде добре.
Та Жінка горда. Бо знає, своїх хлопців виховала справжніми чоловіками.
Лариса Аас, мати 3-х синів військових:
Я коли народила 3-х синів, я думала так, я хочу мати синів, які були б справжніми чоловіками і от я намагалася їх так і виховувати. Я дуже щаслива, що у моїй сім'ї сини прийняли таке рішення і вони є там, і вони є, тому що якби не було таких, як мої сини, як інші хлопці, то фактично росіяни б сюди, орки ці сюди б дійшли і тут би чинили цей безпрідєл.
Її хлопці ж міцно тримають зброю і переконують...
До кінця року українські війська зможе прорвати лінію оборони орків - це саме Кремінна-Сватове, а в наступному році, 2023, ми деокупуємо всю територію України, включаючи Донбас і Крим. І переможемо в цій війні, все буде Україна.
У цій родині всі добре знають: перемога України буде. І вже зовсім скоро за обіднім столом зберуться всією дружньою родиною.
Лариса Аас, мати трьох воїнів:
Я дивлюся на цю фотографію, ми всі тут разом, щасливі. Щасливі та дивимося з надією в майбутнє і я дуже хочу, щоб це знов повторилося. Щоб ми всі були разом, ми всі здорові, щасливі та щоб наша Україна була вільна.
Олександр Волосянський, син воїна ЗСУ:
Привіт, я тебе дуже люблю тату, і я тебе дуже чекаю тут, в Україні, в Ужгороді.