У мирний час він був фотографом: розмова з волонтером, що допомагає жителям Бахмута [ Редагувати ]
У мирний час він був фотографом, а коли почалася війна - зайнявся волонтерством. Герой наступного сюжету - Андрій Ушенко. Чоловік розвозив гуманітарку в щойно деокупувані міста і села Київщини та Харківщини.
А тепер, попри усі ризики, під канонадами ворожих снарядів - допомагає жителям Бахмута пережити цю важку зиму!
Про небезпечні подорожі волонтера - розкаже Михайло Манилюк.
Вони завантажують машину їжею, теплим одягом… і їдуть туди, де свист куль і розриви снарядів майже не вщухають. Ось кадри з особистого архіву волонтерів. Це незламне місто Бахмут, яке російське військо методично стирає з лиця землі.
Кожна подорож - це завжди ризик для життя. На шляху - самі перешкоди! Під колесами - ось такі канави...
Андрій із перших днів війни збирає та везе гуманітарну допомогу туди, де її потребують найбільше!
Прокинувся вранці, і зрозумів, що треба. Просто всередині відчув, що все - треба їхати, бо в мене все є, я живу у теплі, а там люди мерзнуть, і нічого не їдять. Просто такий імпульс. Він без пояснень, без ніяких передісторій, просто - це відбулося - клац і все.
Зі своїм товаришем він возив свіжий хліб жителям деокупованих сіл і міст Київщини, щойно росіяни звідти відступили.
Андрій Ушенко, волонтер:
Я їздив якраз на велосипеді, допомагав щось розвозити. Ліки доставляти і таке інше. А потім згодом так вийшло, що я познайомився з Владом, який є власником пекарні, вони печуть безкоштовний хліб і ось ми з ним почали їздити по Київщині деокупованій. Туди машини не їздили в такій кількості, щоб забезпечити. Люди розбирали. Ми почали з двохсот буханок, а потім вже привозили по тисячі буханок.
Не припиняє допомагати людям і тепер. Рятує від голоду й холоду жителів Донбасу, що живуть упритул до лінії фронту.
Андрій Ушенко, волонтер:
Пульс сімдесят, перевіряв. Да - хвилюєшся, да - страшно. Але, як то кажуть: очі бояться - руки роблять.
Андрій розповідає - вода зараз найбільш затребуваний продукт в українському Бахмуті. А ще одяг - задля економії місця волонтери везуть його на Донеччину в діжках!
Андрій Ушенко, волонтер:
Люди топлять сніг, збирали дощову воду. Сплять просто - п'ять ковдр, в одязі. Надихують у підвалі. Це нормальна температура +12. Це постійні обстріли 24 на 7. Ти ходиш чуєш виход, прильот, серйозний прильот. А потім починаєш працювати - розносити, спілкуватися і так далі.
Поїздка до Бахмута - це як подорож до іншого світу - ділиться Андрій. Сказати, що там зараз дуже гаряче - не сказати нічого. Рашисти обстрілюють місто з усього, що тільки мають!
Коли я приїхав до Бахмута, що він зруйнований на 90 відсотків. Частина приватного сектору, та що подалі від сірої зони, вона більш менш вціліла. Але вона відрізана від усіх кумунікацій. Все інше місто - воно абсолютно зруйноване, немає жодного будинку, який не було б пошкоджено. Тобто люди живуть у підвалах.
Я замерзла. Мне печку надо протопить, собакам надо сварить кушать. Мне сварить поесть. Нам надо дрова и уголь. Еда у нас есть. И водичку.
Попри вогняне пекло, попри голод і холод, люди продовжують жити в рідному місті. У кожного - своя причина.
Андрій Ушенко, волонтер:
Ми заїжджали в одну сімʼю. В них дитинка півтора року, плюс двоє дорослих - років чотирнадцять-шістнадцять. Вони живуть в приватному секторі - це в двох кілометрах від сірої зони. Вони не хочуть, бо тому що - це наш будинок, наші тваринки, треба годувати і тому подібне.
Саме для найменших жителів Бахмута - незадовго до дня Святого Миколая - Андрій привіз подарунки!
Андрій Ушенко, волонтер:
Дуже багато книжок, іграшок, солодощів. Багато було солодощів, які люди самі готували, випікали, прикрашали, то ж ми підготували величезний пакет для дітей і на них чекають. - Для них Ви будете Святим Миколаєм! - Абсолютно так, сподіваюсь.
Хай би якими небезпечними були подорожі Андрія, він має намір їздити у найгарячіші точки й надалі. Адже саме завдяки таким, як він, у містах і селах, куди "русскій мір" приніс страх, біль і руїну, - досі є життя.
До перемоги абсолютно так. Бахмут, потім далі і далі, тому що цей фронт роботи я думаю, що після закінчення війни - роботи для волонтерів ще буде дуже багато, тому що ще дуже важливо, щоби після закінчення війни - там буде роботи ще на багато років.
