Селяни з Волинської області облаштовують укриття в лісі [ Редагувати ]

Загострюють і нагнітають. Щойно у білорусі закінчилися одні військові навчання, як анонсували нові. Вони, за даними міноборони сусідньої держави, розпочнуться майбутнього понеділка і триватимуть до кінця січня. У нашому генштабі повідомляють - ситуація на північному напрямку контрольована.

На сторожі й жителі прикордоння - з перших днів селяни готуються до оборони. У навколишніх лісах самотужки поробили собі укриття, бо чого чекати від підступного ворога - люди не знають. Далі наш репортаж з Волині.

Ми близько, біля кордону, то по нас першими будуть бити, але куда нам ховатися? Ми можемо на лядину втікти лодкою переїхати, щоб там заховатися десь, а так погреб є.

Пані Надія живе у невеличкому селі попід кордоном. Від її хати кілометрів з десять і вже білорусь.

Надія, жителька прикордонного села:

Страшно. Ми прямо співчуваємо тим людям, що там постійно вибухи і будинки побомблені, а в нас то ще Слава Богу - немає що грішити.

Від початку війни жителі прикордоння облаштували собі укриття - в підвалах та льохах. Інколи у них і ночували. У пані Наталії посеред запасів моркви з картоплею - старенький диван.

Тут у нас є вот (ой світла нема - лампочка) - тут у нас можна й перекусити, якщо треба…

Жінка розповідає: селяни зводили оборонні споруди й довкола села. Дуже боялися наступу.

Наталія, жителька прикордонного села:

Найбільше боїмося отої Бучі, того всього, що відбувалося тоді з людьми. От такого. Того мародерства, того знущання з людей. Ото. Те, що там, наприклад, загинемо чи там щось - то таке. Найстрашніше, мабуть, знущання.

Спорудили селяни укриття і в лісі. Підземні криївки замаскували гілками. Вхід обклали мішками із піском. Всередині - замостили тюками із соломи.

У два накати ліс, в два шари мішків з піском. Це надійне навіть при прямому попаданні мінометів витримує таке.

У цьому сховищі можуть знайти прихисток понад пів сотні людей. Споруджувати їх почали ще на початку вторгнення.

Борис Шубич, староста прикордонного села:

Як тільки війна почалася, було більш тривожно, люди сильно переживали, бо нас дуже часто бомбили із білорусі і ракети летіли над нашими селами. Літаки навіть в повітряному просторі нашого району залітали - запускали ракети. Це були по Львову, по Луцьку: і нафтобаза, і аеропорт. Ми чули ж не тільки літака, як і ракети летять, то чути звуки було.

Та за десять з половиною місяців війни селяни вже призвичаїлися жити в нових умовах. На варті й військові. Вони пильно стежать за тим, що відбувається по той бік рубежу. Від цього місцевим - спокійніше.

Борис Шубич, староста прикордонного села:

Зараз ситуація контрольована. Білоруси тоже самі окопуються по Дніпробузькому каналу. Ну ми ж нападати не будемо. Задача наших військ, які тут знаходяться, це захист територіальної цілісності України, а те, що вони бояться - хай бояться!

Захищає Волинь від агресора і сама природа. Чим ближче до кордону - тим більш непрохідні ліси та болота.

Яка колона? Там дороги нема, там дороги нема в нас зовсім. П'ять кілометрів від границі там суцільна ця там трясовина, місця такі непроходимі. Сама природа поставила "хрест" на всі наступи.

Селяни переконані, що білоруси не підуть на них зі зброєю. Адже по той бік кордону живе чимало українців - їхні родичі та друзі. Хоча чи зможуть колись пробачити сусідам те, що допомагають агресору - не знають.

Надія, жителька прикордонного села:

Тож ми були такі дружні народи. Їздили вони до нас, ми - до них: що й купити треба і в гості одне до одного. Я ж кажу - там більша частина українців живе, а зараз, канєшно, що образа є: вже таки віддати свою територію, щоб нас бомбили.

Зараз до білорусі знову прибувають ешелони з озброєнням то новими силами. Та люди певні - це не для атаки.

Олександр, житель прикордонного села:

Розумієте чим лякають і чого лякають, щоб відволікти наші війська, що мали їх зразу погнати там - в Донецьку, Луганську, Херсоні, то скільки людей в нас стримує цей напрямок. Це ж скільки військ - тисячі кілометрів границі.

Наступ з північного боку поки малоймовірний - підтверджують і у нашому генштабі. Ознак формування наступальних угруповань противника розвідка поки не фіксує. Втім, недооцінювати ворога теж не варто. Головне, кажуть селяни, вірити нашим захисникам.

Будемо надіятися, що вони тут не пройдуть, не пройдуть - ну нас військові завіряють. Переможемо, переможемо, так стараємось, так допомагаємо...