Жителі деокупованої Херсонщини мріють про звільнення лівого берега [ Редагувати ]

А от що додає сил жителям деокупованої Херсонщини - так це надія, що ЗСУ незабаром пожене окупантів з лівобережжя. Бо ті щодня обстрілюють звідти Херсон та околиці. У більшості сіл там досі немає електрики, дороги заміновані, гуманітарку не довозять. Мій колега Андрій Анастасов - побував в одному з деокупованих населених пунктів. Його репортаж далі.

Вісім місяців страху! Так про російську окупацію згадує Вікторія Яківна. Спочатку у її село зайшли бойовики "ДНР", потім - з'явилися руські солдати, далі - буряти та кадирівці.

Вікторія Яківна, жителька деокупованого села:

Найгірші - це кадирівці. Кадирівці - вони ото й телят крали вони взагалі лазили, крали все оце!

Жінка розповідає: саме з цієї вулиці окупанти обстрілювали позиції Збройних сил України. Танки та гармати спеціально встановлювали поміж будинків. Місцевих використовували як живий щит.

Вікторія Яківна, жителька деокупованого села:

Вони-то знали, що по будинках вони не будуть стріляти! А самі, ото, стріляли - все туди стріляли А якби наші почали стріляти по ним - то будинків у нас теж не було б.

Це село на Херсонщині. Яке саме - ми не називаємо задля безпеки місцевих жителів. Бо поруч лінія фронту. Українські військові звільнили його у листопаді. І для селян відтепер це найцінніші спогади.

Наталія Грищук, жителька деокупованого села:

Та ви шо: та ми були в шоці, як побачили наших! Ми кричали, та ви шо, ми дуже раді були! Вже не могли дочекатися: вісім місяців це як наче вісім років іде!

Залякування, побиття, знущання - все це пережили селяни під час окупації. Світлана згадує, як росіяни шукали у місцевих телефони, бо боялися, що люди здають їхні позиції. Довелося закопати мобільники.

Світлана Саморідна, жителька деокупованого села:

Вивів мене на город, у нас город - десь гектар - сідай на коліна! Сіла на коліна. Прикладом в голову! Де телефон? Нема! В погребі мене, батька, чоловіка били через ці телефони. Я тільки просила одне: не чіпайте стариків! Не чіпайте! Ні: вони і їх били.

…а ще суцільне мародерство! Росіяни крали все що могли забрати - і автівки, і меблі, і побутову техніку.

Назар Рекшинський, житель деокупованого села:

Що я можу сказати! Аби ви приїхали, глянули на мою хату: в мене немає, де жити просто! Розтягнули все - ані посуди, нічого: навіть доньки випускне плаття забрали!

А це позиції, які залишили по собі рашисти. Тут все на купу.... і вкрадені у людей речі, і штабні документи, і снаряди, які так і покидали, тікаючи. Та - гори сміття.

Позивний "Монах", пресофіцер 126 Окремої бригади Територіальної оборони ЗСУ:

Взагалі - це алкоголь, енергетичні напої, поряд стоять іконки і сміття. Тобто якщо ми побачимо, вони жили тут, не жили, а існували, як собаки, як потвори.

Поміж полів - сліди запеклих боїв, які йшли під час звільнення Херсонщини. То тут, то там - знищена ворожа техніка. Згорілі танки, БТРи та БМП…але головний "експонат" цього музею просто неба - це "тигри": броньовані машини, які російська пропаганда називає гордістю своєї оборонки.

Ось це - місце влучання, оце "град" наш український, який зайшов, тут можна побачити теж захід "градів". Розвернули ці машинки так, що вони вже ніколи нікуди не поїдуть і не зроблять нічого поганого більше нашій вільній Україні. Теж саме сталося і з цією машиною: можна припустити, що це були або зв'язківці, або командна машина, тому що ми можемо бачити тут висувні антени.

Тікаючи, окупанти все руйнували. Ось, приміром, опора високовольтної лінії. Загарбники обклали її вибухівкою та підірвали. У прилеглих селах досі немає електропостачання... Але найскладніша проблема - росіяни замінували все навколо. Тож місцеві тепер випасають корів - із ризиком для свого життя, і для тварин.

Я вимушений пасти, тому що люди бояться: тут заміновано все скрізь. Треба пасти, треба якось жити!

Микола Павленко, начальник групи цивільно-військового співробітництва 126 Окремої бригади Територіальної оборони ЗСУ:

Дуже багато після себе залишили замінованих доріг, замінованих закладів освіти, закладів охорони здоров'я. Все, що можна було зробити для того, щоб саме цивільним, саме мирному населенню було якнайгірше - все це було зроблено.

Зараз у цій частині регіону перебуває, зокрема, 126 бригада Територіальної оборони ЗСУ. Окрім виконання, власне, бойових завдань - військові підтримують цивільне населення: адже через близькість фронту місцеві органи влади не завжди в змозі вирішувати ті чи інші питання.

Микола Павленко, начальник групи цивільно-військового співробітництва 126 Окремої бригади Територіальної оборони ЗСУ:

Наприклад, одне з таких питань - це може бути доставка гуманітарної допомоги, доставка паливної деревини в рамках програми безкоштовних дров в ті населені пункти, в ті села, які знаходяться під обстрілами країни-ворога. Тобто ми розуміємо, що військові - це зараз фактично представники української держави тут на місцях!

Зараз життя в село потроху повертається. Незважаючи на постійну загрозу ворожих обстрілів - відновлюють роботу і магазини, і підприємства. А місцеві тримають кулаки: щоб якнайшвидше була звільнена від окупантів і Лівобережна частина регіону.