Річниця деокупації села Ягідне на Чернігівщині: болючі історії селян, що пережили концтабір [ Редагувати ]

Рік минув від деокупації села Ягідне на Чернігівщині. Проте злочини росіян - на понівечених вулицях та у пошрамованих серцях місцевих. Докази цинізму російських окупантів в Україні сьогодні побачили представники держав-партнерів України.

У Ягідному побували віцеканцлер Німеччини Роберт Габек, Генсек Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич. Президент України Володимир Зеленський провів їх до школи, в підвалі якої рашисти майже місяць тримали 367 місцевих жителів в антисанітарних умовах, без води та їжі.

Ягідне на Чернігівщині. Невелике село, про яке торік заговорив увесь світ.

Анна Каменєва, кореспондентка:

Цей підвал в місцевій школі став справжнім символом руського міра, коли російські військові зігнали все село на 200 квадратних метрів, не випускали, знущалися, морили голодом. Вони зробили з людей живий щит.

367 людей, серед них 70 дітей і навіть немовлята. Майже місяць вони були заручниками росіян. Концтабір "Ягідне". Так місцеві потім назвали цей підвал. Таким село побачили мої колеги торік, після звільнення. Місцевий мешканець Іван до деталей переповідав, що їм довелося пережити. І як доводилося виживати

Іван, мешканець села Ягідне:

Сиділи ось так, а на ніч ноги розкидали. І отак сидячі й спали.

Іван, мешканець села Ягідне: 

- От тут лежали. старіші в кочегарці. -Багато було померлих? -Ну пенсіонерів було за півтора тижня 11, таких стареньких. - Від чого померли? - Від задухи.

Календар на дверях і списки тих, хто не зміг пережити неволю й окупацію на стінах.

Радченко Славік - це його у дворі снаряд прилетів, то на смерть. Шевченко Віктор, хлопець, його біля хати розстріляли.

Анна Каменєва, кореспондентка:

Через рік після звільнення села, у цьому підвалі ще досі залишився список тих, кого розстріляли російські військові, і список тих мешканців, які померли в цьому підвалі. Тут досі моторошно, бо ніяк не вкладається в голові, що таке може бути у 21 столітті.

І хоч минув рік - ці 27 днів виживання в неволі назавжди закарбувалися в пам'яті місцевих.

Іван Петрович, мешканець села Ягідне:

200-грамовий стаканчик, ось такий білий, ото неповний стаканчик, це на двох поїсти, звичайно, без хліба. Отам в кутку було піврічна дитинка, її треба було якось годувати, а кип'ятку нема, нема як закип'ятити. Мусили сирою водою дітей цих поїть. Діти боліли. Температура до 40, а збивати не було чим. Дитина виходить на вулицю, очима кліпає, вона сонця не бачила, то непритомніє. Діти так мучилися. Жили ми, не знали, скільки ми ще тут протягнемо.

Після всього пережитого діти навіть не підходять до школи.

Іван Петрович, мешканець села Ягідне:

Діти стараються обходити це місце, після цього стресу вони бояться і в школу появлятися, і в садочок сюда.

І про ці воєнні злочини росіян має знати весь світ, і бачити все на власні очі.

Володимир Зеленський, Президент України:

Це так важливо, що ці люди вижили. Так важливо, що війська наші деокуповують сьогодні щоденно маленькі такі містечка, де справжні герої. Так важливо, що в нас є наші партнери, що вони все це бачать, це важливо бачити, бути в таких підвалах, щоб зрозуміти допомагати Україні. Побачивши це все, можу побажати президенту росії провести залишок своїх днів в підвалі й з відром замість туалету.

Десятьом російським військовим уже оголосили підозру за вбивства цивільних у Ягідному. Саме село за рік трохи змінилося. Частину пошкоджених будинків відремонтували. Латвійці допомагають із відновленням семи повністю зруйнованих хат. Всього тут таких - 16.

Це наша спальня була з чоловіком, тут у нас була пічка.

Пані Валентина показує свій будинок, те, що від нього залишилося. По хвилинах пам'ятає той день, коли вийшла зі шкільного підвалу і побачила, що в неї немає дому.

Валентина Мотях, мешканка села Ягідне:

Наше все життя згоріла разом з хатою. Ми жили добре, ми жили дуже добре, ми їх сюда не звали. Від чого вони нас асвабаділі? Від нашої хати? Від нашого усього? Хату знищили, город знищили. Ми займаємось саджанцями, вони спалили саджанці всі.

Її будинок теж потрапив у латвійську програму. Матеріали для будівництва вже є. Пані Валентина сподівається, що із роботою допоможуть волонтери, аби встигнути до зими звести коробку.

Валентина Мотях, мешканка села Ягідне:

Ми відбудуємо цю хату, дай Боже нам здоров'я. Ми все це відбудуємо, буде краще у нас, ми сади посадимо нові. І будуть у нас ще кращі сади і смачніші яблука. Головне, щоб закінчилася війна.