Стати батьками під час війни: історії мам, що народили сьогодні (відео) [ Редагувати ]
Створити родину. Стати батьками. Плани, які в умовах війни багато хто вважає не першочерговими. А багато хто й узагалі боїться думати про таке. Втім далеко не всі. У Держстаті порахували, що лише торік в Україні на світі з'явилося майже 200 тисяч немовлят.
Як це стати мамою та виховувати дитину під час війни? Чому не варто відкладати особисте потім? Ми поспілкувалися з жінками, які своїм прикладом доводять - життя триває.
На той момент було 24 тижні, всього 40 для тих, хто не знає. І було дуже страшно, просто неймовірно.
Звуки вибухів за вікном Марина Ісютіна чула не вперше. Дев'ять років тому жінка виїхала з Донецька. А відтак, коли прокинулася вночі 24-го лютого, вже у Луцьку не хотіла вірити, що війна знову близько. Тим більше, що тоді Марина була при надії.
Марина Ісютіна, переселенка з Донецька:
Ти не думаєш про себе, ти просто думаєш, куди діти свій живіт, він був дуже великий. Вирішили залишатися, перший час були в Луцьку, ночували в коридорі, такий маленький коридор, мій живіт займав пів коридора, але я в спальні взагалі не могла відпочити. Від того, що не сплю я, не спить дитин.
Згодом Марина вирішила не ризикувати здоров'ям іще не народженої дитини - виїхала за кордон. Там, зізнається, принаймні почала спати ночами. Але хто тепер вестиме її вагітність? Де вона народжуватиме? Залишалося безліч питань без відповідей.
Марина Ісютіна, переселенка з Донецька:
На той момент в мене були заброньовані пологи, вже повністю все було оплачено. І у мене було з цим все настільки чітко, я думала все, тут питання закрите. Мій пологовий не відповідає, жодної відповіді в інстаграмі, на телефони, жодного посту, взагалі просто нічого. І ти думаєш як, ти ж вагітна, ти зараз та людина, яку мають оберігати всі.
Екстремальні ситуації для акушера-гінеколога - це частина роботи, зізнається Людмила Шепіцена. Вона вже 36 років приймає пологи та лікує вагітних жінок. А тому питання, чи виїжджати за кордон після початку великої війни для неї не стояло. Навіть попри те, що було страшно як ніколи.
Людмила Шепіцена, акушер-гінеколог:
На той час я можу сказати, що вибухи були настільки масові, що тремтіли, безкінечно тремтіли шибки. Моє відчуття - було страшно. І просто пам'ятаю, що в мене тремтіли ноги, я ніколи не відчувала таке.
Торік, коли ворог сунув на Київ, роботи в акушерів автоматично побільшало, згадує Людмила. Не тому, що стало більше пацієнтів. А тому, що треба було, крім як приймати пологи, ще й заспокоювати налякане породілля.
Людмила Шепіцена, акушер-гінеколог:
Я бачила тривогу наших пацієнтів, тому що кожен з них просто зазирав нам в очі. І дивився, і шукав ту руку допомоги, для того, щоб хоч якось утримувати свій стан.
Жінка при надії має стан зміненої свідомості, каже психолог Дар'я Селіванова. Це такий собі захисний алгоритм організму, який діє, немов щит для майбутньої мами та малюка. Але постійна тривога та невизначеність - руйнують цей щит.
Дар'я Селіванова, психолог:
Ти розумієш, що це дивний стан, коли в тебе з'являється багато зусиль, багато терпіння, енергії, щоб народити дитину, і це з одного боку дуже важко, а з іншого - дуже міцний та потужний стан, який додає жінці сил для того, щоб подолати проблеми, які виникають. Дуже важливо, щоб люди, які були навколо турбувалися про жінку.
Нашій героїні допомогла постійна підтримка чоловіка. 7-го червня минулого року - знову повернувшись до Луцька - Марина народила дівчинку Стефанію.
Марина Ісютіна, переселенка з Донецька:
Мене засмучує зараз дуже мало що, окрім війни зрозуміло. Мої дуже близькі родичі досі її не бачили, я навіть зараз починаю про це говорити й вже з пів слова починаю майже плакати. Я мріяла, щоб всі родичі її побачили.
Війна роз'єднує сім'ї, та пригнічує віру. Але якщо закохані люди будуть відмовлятися від створення сімей, якщо в родинах будуть відкладати батьківство на потім, це означатиме, що ворогу вдалося нас зламати - переконані всі наші співрозмовники.
Марина Ісютіна, переселенка з Донецька:
Народжувати варто, у вас одне життя і в тебе, і в чоловіка. Скільки це ще триватиме ми не знаємо, але якщо ви хочете дитину, відкладати не треба.
Дані Державної служби статистики свідчать, що за рік війни на світ з'явилося на третину менше немовлят, аніж роком раніше. Причин - безліч: хтось поїхав за кордон, хтось пішов на фронт, поринув у роботу чи волонтерство. Хай там як, усі герої нашого сюжету сходяться на думці - відкладати особисте на потім не можна ніколи. Особливо в умовах війни. Наша героїня та її чоловік уже планують другу дитину.
