Наші оборонці тримають рубежі: як проходить "нічне полювання" на ворога [ Редагувати ]
Гаряче на Лиманському напрямку, окупанти зробили 6 спроб просунутися. Але марно: наші оборонці тримають рубежі. Водночас у місті Лиман, по якому ворог постійно гатить, оголошено обов'язкову евакуацію дітей разом із батьками. Зазнав атаки й багатостраждальний Часів Яр. Там загинула 59-річна жінка, поранено чоловіка пенсійного віку. На позиціях українських військових під Часовим Яром побував наш кореспондент Ігор Левенок. Він бачив "нічне полювання" на ворога і знає, чому темрява тут - найкращий союзник. Подивіться його ексклюзивний матеріал.
Загроза дронів, вдень дешевші дрони літають і їх більша кількість, управляти ними простіше. "Орлани", "Суперками", "Зали". Вони літають постійно. Якщо ти зупинився, то може і арта відпрацювати.
Саме тому, через засилля ворожих дронів у небі, темнота є ситуативним союзником наших армійців. Хоча і ворог у цей час теж не дрімає. Бійці кажуть, більшість обстрілів якраз і відбувається саме вночі.
Олександр військовослужбовець 56-ї ОМПБ:
Тому ми їхали через поле, стараємося не триматися основних маршрутів, бо всякі інциденти бувають, бо зараз ось основну дорогу обстрілюють, ну, частково так. Кошмарять вдень взагалі.
Напрямок Часового Яру. Цю ділянку фронту утримують армійці 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Бійці моніторять становище як у небі, так і на землі. В нас теж є свої "очі", які спостерігають за супротивником.
- Чув? - Я то чув, а ти мене чув? - Ні. Так ти ж мовчав, як партизан. - Та канєшно! Ти ще більше мін кинь, то взагалі чути перестанеш. - А я "вушка" вдіваю.
Це Сан Санич - командир мінометної позиції і душа цієї компанії. До світанку є трохи часу на каву і на історії про тутешнє воєнне життя-буття.
Вийшла група і вирішила привлєчь наше вніманіє, щоб ми їх трішки побуцали. Ми ту групу набуцали, так самую малость. Потім вийшла група евакуації за ними - ми і їх набуцали. Потім вийшов командир їхній посмотрєть, що ж це не одна група не вертається. Ми і його набуцали. І потім ще одна група евакуації, щоб тільки командира забрати, але в нас вже на той момент БК закінчилося.
Ігор Левенок, кореспондент:
Світанок - це той період часу, коли на передовій може панувати відносне затишшя. Це пов'язано передусім із тим, що ворожі пілоти дронів зараз змінюють свої нічні "пташки" на денні. Але надалі ситуація може стрімко змінитися.
На позиції ми знайомимося з Юрієм на псевдо "Піночет". Родом з Херсонщини. Працював в лабораторії на молокозаводі. Зараз командир взводу. Має два поранення, шість контузій.
У мене свій взвод є, я старший сержант. При таких вибухах ми кожен день. "Градами" криють, "Ураганами" криють.
Розмова з Юрієм триває вже під гуркіт ворожого міномету. Тема бесіди: як нам здолати цю орду.
Юрій, позивний "Піночет", військовослужбовець 56-ї ОМПБ:
- То я хочу йти служити, то я піду на захист батьківщини, а то я вже не піду. Це не є правильно. Всі повинні йти і ставати на захист батьківщини. Да, це кров і піт, і ми це проливаємо. - Це не по нас? - Ні. - А як ви орієнтуєтеся? - Ну, як ми орієнтуємося. Все йде по секундах.
Юрій каже так, з нами воює здоровезна країна, та її втрати на полі бою в рази більші за наші. Певен, що так довго вони не протримаються.
Вони використовують, допустім, свою живу силу, але у них білет в одну сторону. Суть полягає в тому, що от на Богданівському напрямку ми взяли одного. Так як він розказував, заходять ті штурмувати, а потім заходить друга група на зачистку.
За кілька хвилин слово беруть вже наші мінометники. Ворожий вогонь має бути пригнічений.
Поступили координати, хлопцям зараз буде робота. Кацапи активізувалися, треба їм давати здачі.
А це вже відео з дрона-коригувальника, для розуміння, наскільки ювелірною може бути робота наших мінометників.
Ми беремо точністю, тому що в нас хлопці фахівці, а, по-друге, в нас корегують правильно. А кацапи беруть масою, тому що для них люди - це просто м'ясо. Все, в укриття!
Порція такого заспокійливого на окупантів подіяла. А Сан Санич каже: їм би більше боєкомплекту, тоді й викурювали б швидше цю нечисть з нашої землі. Бо він вже дуже скучив за своїм Лисичанськом.
Я хочу повернутися додому і подивитися деяким сусідам в очі, якщо вони мене дочекаються, але думаю, що не дочекаються, а втечуть до наших недобрих сусідів.
Кілька кілометрів ми йдемо з позицій пішки. Повз свіжі вирви, лісосмугами, під прикриттям так званої "зеленки". І потім на шаленій швидкості виїжджаємо з армійцями по дорозі, яка сама може розповісти про себе.
