Пили з калюжі: історія поліціянта-воїна з Маріуполя [ Редагувати ]
"Щоб не померти від спраги, люди набирали воду з калюжі й пили". Це цитата зі спогадів героя нашого наступного сюжету. Патрульний із позивним "Прораб" родом з Маріуполя. Боронив батьківщину на фронті. Про перші дні вторгнення, про те, чому на передовій, як і у звичайному житті, нема зайвих професій - поліціянт розповів нашим кореспондентам.
Маріуполь. Перші дні повномасштабного вторгнення. Дмитро - патрульний поліцейський. Згадує: ворог тоді просувався надто швидко. За лічені дні в місті почалися перебої зі світлом та водою. Дмитро допомагав евакуйовувати людей, доправляв харчі й воду у небезпечні райони, доки це було можливо.
Дмитро, патрульний поліцейський:
Я в якийсь із днів прийшов додому, хоча б хоч якось там перевдягатись, обмитися, було поняття абстрактне, тому що води немає, світла немає, газу немає, немає нічого, інтернету на той момент не було, зв’язку не було. Я підійшов до вікна і побачив, як люди, калюжа, лід розколупали, і зверху черпали воду більш-менш чисту, і на багатті її гріють, багаття так розвели, і п'ють - люди п'ють воду з калюжі, сніг талий. Якось так ми почали возить воду ще по районах.
Чоловік розповідає: те, що він вибрався з Маріуполя живим не інакше як диво.
Дмитро, патрульний поліціянт:
До нас на ППД зайшли російські війська, взяли нас не те що в полон, під контроль, так би мовити, ми добу посиділи там, потім вони сказали: можете виходити. Пішки виходили з товаришем, з яким воду, продукти розвозили, евакуювали людей. Сім днів ми вибирались до території України, вже коли ми ступили в Запоріжжі на нашу землю - це вже була радість і щастя.
Дмитро поїхав до Києва. У столиці - й далі перебував на службі, але відчуття, що може робити для країни більше - не полишало. У лютому 24-го після навчання на оператора дронів чоловіка мобілізували. Відправили на Донецький напрямок.
Дмитро, патрульний поліцейський:
Моя справа була налаштування дрона, щоб він міг вибрати правильний горизонт, забезпечити зв'язок між дроном та керуванням, забезпечити, щоб він далі летів, щоб це було не 2 кілометри, а 10. Я за освітою конструктор електронної апаратури, тому я вже мав якийсь досвід. Мені було простіше, вже якийсь фах мав в цьому напрямку.
Дмитро каже: його уміння й навички знадобилися на передовій, коли забракло потрібної зброї.
Дмитро, патрульний поліцейський:
У нас були одного виду боєприпаси фугасні, а ситуація вимагала осколкових боєприпасів, і ми були в такій локації, чиясь будівля, чийсь дім, гараж якісь там, залізяки валялись, і я оцей фугас скотчем перемотую, роблю бомбу, із фугасної перероблюю її в осколкову, де вона потім себе реалізувала, дуже гарно проявила.
На фронті захиснику дали позивний "Прораб", бо здивував побратимів майстерністю з облаштування позицій.
Дмитро, патрульний поліцейський:
Це було, коли ми копали на одному з напрямків бліндаж, і в мене раніше був досвід копання не бліндажів, але деякий досвід був, і якісь розумні речі казав, щось там робив, ну, і якось так хлопці говорять: "О прораб!" - і так воно пішло, і так я став прорабом.
Дмитро не приховує: на фронті багато разів наражався на небезпеку. Але завжди віднаходив сили не здаватися.
Дмитро, патрульний поліцейський:
Знаєте, є таке поняття надо? Там люди, і допомогти їм надо, їдеш, там люди хочуть пити, ти їдеш, люди хочуть їсти, ти їдеш, люди опинились під обстрілами, надо евакуювати, так, почуття долга може абстрактне, дав присягу на вірність українського народу, йди до останнього, лишаєшся вірним своєму народу і намагаєшся виконати свої функції.
Зараз Дмитро служить у Києві. І мріє повернутися до рідного українського Маріуполя.
Дмитро, патрульний поліцейський:
Багато хто каже: там життя не буде, ти будеш ходити, грубо кажучи, ніби по трупах, ти там був, ти все бачив... Я хочу вернутися, так, буде тяжко, може, будемо відбудовувати його багато часу, ми виграємо цю війну, відбудуємо Маріуполь, і вже мої діти, внуки будуть жити в нормальному місті у моря - Маріуполі.
