Заражені страхом [ Редагувати ]

Вони помирають не від того, що хворіють, а від того, що їх відмовляються лікувати. ВІЛ-інфікованим пацієнтам лікарі в очі відмовляють лікувати зуби, робити операцію, приймати пологи. Героїні нашого наступного сюжету перелом ноги лікували антибіотиками, боялися зробити операцію. Жінка залишилася інвалідом. Далі - Олександр Акименко.

Христина Сулима, голова регіонального представництва мережі "Людей, що живуть з ВІЛ-СНІД" у м. Одеса: "Вы спрашиваете о проблемах людей? Вот это все клиенты организации. Каждый второй из этих людей сталкивался с несправедливостью. Врачи, когда узнают об их статусе, отказывают в медицинских услугах.

Ця жінка бореться за права ВІЛ-інфікованих людей в Одесі.

Христина Сулима, голова регіонального представництва мережі "Людей, що живуть з ВІЛ-СНІД" у м. Одеса: "Стоит сказать о статусе, попросить совета, - ситуация переигрывается, и пациент, человек, клиент направляется в клинику по профилю. Хотя в той клинике нет тех специалистов, которые нужны этому пациенту".

Олена пропрацювала в медицині майже 30 років. Коли дізналася про те, що ВІЛ-інфікована, з роботи довелося піти.

- Мало того, что у меня СПИД, так я еще и ногу сломала.

Її привезли до лікарні, в якій вона працювала сама. Але колеги не надали їй необхідної допомоги.

Олена, соціальний працівник: "То есть, при моем диагнозе операция должна была быть".

Але операцію Олені так і не зробили.

Олена, соціальний працівник: "То есть, я, например, считаю, что мне не хотели делать операцию из-за моего статуса. Хотя официального подтверждения этому не было".

Олена сама не раз допомагала таким хворим.

Олена, соціальний працівник: "Я, например, когда работала, я понимала, что надо перчатки. То есть, я знала, что надо перчатки. Я не спрашивала человека - ты там в каком статусе. Я знала, что мне надо его спасать и себя уберегать. Есть определенные маски, перчатки, обработки. Все, все, все это есть. Это не каменный век. Это областная больница, областная!

Тепер жінка ледве пересувається навіть по своїй квартирі. Спускатися надвір не може. 9-й поверх і ліфт не працює.
Христина Сулима - голова регіонального представництва мережі "Людей, що живуть з ВІЛ-СНІД" у м. Одеса: "Вот женщина, которую зовут Полина. Она получила ножевое ранение. После того, как она приехала сама в больницу, сказала о своем ВИЧ-статусе, ее поверхностно зашили и после того, как она приехала домой, вся пища пошла ей в пищевод, она заработала перитонит. После этого она провалялась еще три месяца в больнице. Кто за это ответит?

Ми знайшли Поліну. Зараз вона працює у центрі для дітей, хворих на ВІЛ-СНІД.

В цій лікарні Поліні надали першу медичну допомогу. Але на можливість пошкодження внутрішніх органів навіть не звернули увагу. Жінка впевнена: причина - її ВІЛ-позитивний статус.

Поліна Мороз, співробітник центру для дітей, хворих на ВІЛ-СНІД: "После заполнения документов формальных по скорой помощи я обязана была сказать, что я ВИЧ-положительный человек. Все изменилось абсолютно в корне".

Разом за “Агентами впливу” Поліна йде до лікарні. Ми хочемо дізнатися, хто ж надавав їй допомогу у той вечір.

- Юрий Владимирович, у нас тут пациентка бывшая, которая была у нас в августе. Ситуация достаточно конфликтная, потому что она требует справку, что она у нас была. Ее потом вроде бы прооперировали в еврейской больнице. И, кроме того, здесь съемочная группа. Ну, у нас в ординаторской.

Начальник медичної частини не бажає спілкуватися без згоди адміністрації.

- Чего вы сюда пришли?

Направляє нас до головного лікаря.

Лілія Данильченко, головний лікар одеської міської клінічної лікарні №9: "Вы можете зайти в кабинет? Какая цель вашего прихода?" "Цель моего прихода - получить справку". "Ну так зайдите, получите справку. А зачем телевидение?" "Ну, мы снимаем сюжет". "Сюжет заказанный? Заказанный сюжет".

Через кілька хвилин головний лікар каже, що такої пацієнтки у них не було.

Лілія Данильченко, головний лікар одеської міської клінічної лікарні №9: "Вот туда, куда вы обратились, где медсестра вам не ответила. 19 августа вас не было". "А откуда же у нее была информация, что я сбежала и отказалась от лечения?" "Я не знаю, откуда у нее была такая информация. Вот журнал, он не переписывается и не переделывается".

Але обіцяє розібратися і наступного дня все ж видати довідку. А також дізнатися, хто був лікарем.

Наступного дня ми повернулися у Першу лікарню за довідкою.

Документ нам видають, але прізвище лікаря залишається таємницею.

Лілія Данильченко, головний лікар одеської міської клінічної лікарні №9: "А кто был врачом?" "Я еще не успела всех врачей обзвонить. Я не знаю".

Головний лікар впевнена - пацієнтка відмовилася від госпіталізації.

Лілія Данильченко, головний лікар одеської міської клінічної лікарні №9: "Она ушла". "Как ушла? Женщина с ножевым ранением в живот встала и ушла?" "Да, встала и ушла. В журнале записано, что встала и ушла".

Начальник медичної частини здивований. Чує про ВІЛ-інфекцію пацієнтки вперше. Від журналістів.

Юрій Бабинець, начальник медичної частини: "Я такой информацией не владею. Более того, в отделении этого тоже никто не знал".

Він заперечує будь-яку помилку лікарів.

Юрій Бабинець, начальник медичної частини: "Правильно ли я понимаю, что вы отрицаете, что халатность к ней была проявлена из-за того, что у нее ВИЧ?" "Халатности к ней не было проявлено вообще. А тем более из-за того, что у нее ВИЧ".

Поліна Мороз, співробітник центру для дітей, хворих на ВІЛ-СНІД: "Почти через 2-е суток меня снова забрала скорая. Меня прооперировали. Была оказана вся необходимая помощь".

У цій лікарні Поліну не побоялися прооперувати. Ось цей лікар. Від самого початку знав її діагноз.

Андрій Дробот, лікар-хірург вищої категорії одеської міської клінічної лікарні №1: "Да, да, мы знали, она сказала сама. Возле нее были перчатки, мы смотрели только все в перчатках".

Михайло Черепинський, лікар-хірург одеської міської клінічної лікарні №1: "Боимся, конечно, у всех семьи. То есть, как бы, контакта. Стараемся защищаться, по возможности". "А как защищаетесь?" "Перчатки, там, двойная защита, очки надеваем. Но это защита, скажем так, условная".

Але пригадує випадок, коли один з пацієнтів, якого він оперував, не повідомив його про свій статус.

Андрій Дробот, лікар-хірург вищої категорії одеської міської клінічної лікарні №1: "Я потом целый год, извините, очень мучился. 6 раз сам сдавал кровь. И это было очень неприятно - ни для меня, ни для семьи. Можете поверить".

Христина Сулима, голова регіонального представництва мережі "Людей, що живуть з ВІЛ-СНІД" у м. Одеса: "Я тоже понимаю тех людей, которые отказываются, это обыкновенный страх, да, человеческий, но ВИЧ-позитивный человек имеет право пользоваться всеми услугами. И медицинскими. Не написано ни в одном законе, что он не имеет права пользоваться услугами стоматолога или того же хирурга".

Поліна вже вилікувалася і збирається робити пластичну операцію. Навіть знайшла лікаря, який погодився за це взятися. Того, який не зважатиме на її статус ВІЛ-інфікованої.