"Підвальні хроніки": одеська художниця-ілюстраторка підкорила своїми картинами увесь світ [ Редагувати ]
Страшні та обнадійливі картини війни та гумористичні "Підвальні хроніки". Одеська художниця-ілюстраторка Ірина Потапенко своїми роботами підкорила і українців, і іноземців. Що ж зображає на полотнах? І чому не поспішає прощатися зі своїми картинами?
Марія Тарасова побувала в майстерні художниці.
Ірина Потапенко пробирається до сховища, яке чоловік Олексій облаштував під їхнім будинком.
Вот, висит у нас респиратор, на случай, если. У нас тут рядом Припортовый завод. А они все грозились его подорвать.
Саме тут під час повітряних тривог Ірина створює цифрові роботи, які вже купують по всьому світу.
Особенно зимой было: укутаюсь, под этими одеялами сижу - тихонько рисую себе.
З початком війни Ірина не могла малювати. Настільки тяжко переживала те, що відбувається в країні. Але згодом зрозуміла - саме в творчості її порятунок.
Ірина Потапенко, художниця-ілюстраторка:
Я начала с того, что нашла свои собственные раскраски, которые я же рисовала с издательством. И села их раскрашивать. И я успокоилась. Я поняла, что если буду рисовать. Если все страхи и сны страшные превращу в рисунки, мне станет легче.
Перші акварельні роботи були настільки емоційно важкими, що авторка просить їх не показувати. Потроху почала викладати картини в соцмережах.
Одна з робіт, на якій російській солдат знімає черевики з мертвої дитини, облетіла весь світ.
Художниця додала підпис, що у перекладі українською звучить так: "Маша, який в Дмитра розмір? Вісімнадцятий? Ну, я знайшов. Блакитні, да, майже нові! Здається польські".
Ірина Потапенко, художниця-ілюстраторка:
Мне было страшно рисовать. Я очень не хотела это рисовать. Она мелькала постоянно. Мне постоянно присылали: смотри, там твоя картинка, там твоя картинка. А мне хотелось закрыть глаза и просто не видеть. Это - страшно. Я сама от этих работ - они меня шокировали, я представляю, какой шок был у людей.
Тоді з'явилися роботи, обпалені вогнем. Присвячені тим, хто рятує життя.
Это - я ее нарисовала и я ее обжигала реально. Это - ангел, с обожженными крыльями. Я хочу эту серию продолжить. Это - одна работа. А эта называется "От войны" - видите, иллюзия пожара.
Але життя бере своє. Поступово Ірина почала помічати смішне у новому воєнному побуті. Так народилися її "Підвальні хроніки".
Ірина Потапенко, художниця-ілюстраторка:
Я просто в этом живу - я это и рисую. Получаются они такие добрые. Они, в общем, и о войне, и о семье, и о любви, и о поддержке.
Підвал, що нагадує про пригоди "Аліси в Дивокраї" став центром життя творчої родини. Проте постійні герої "Підвальних хроні": чотири коти та два великих собаки - раз у раз відмовлялися спускатися в нору .
Ірина Потапенко, художниця-ілюстраторка:
Когда мы начали их пытаться засовывать в подвал, они вообще не поняли. Что происходит, что за новая игра такая. Они сопротивлялись - страшно, у нас вертикадьный подвал.
Тож коти та собаки чекають біля входу, дотримуючись правила двох стін. Щоправда, іноді захоплена роботою Ірина і сама не встигає в підвал.
Ірина Потапенко, художниця-ілюстраторка:
Вот, реально, как я себя на картинке рисовала: что я сижу с кастрюлей на голове, вот, это был один случай, кога я сказала: "Я не могу, мне надо закончить. Давай не пойдем".
Художниця малює щодня. Її роботи купують і українці, і іноземці. Але віддавати їх автор поки не дуже хоче. Планує зробити виставку після перемоги. Поки ж працює. Жінка хотіла розмалювати стіни у сховищі, але передумала.