Єдина дівчина серед бійців кулеметного взводу: історія 19-річної дівчини з Прикарпаття [ Редагувати ]
Про те, що Оксана підписала контракт із ЗСУ і пішла на фронт, знали лише викладачі.
Найгарніші, найсильніші та найсміливіші. Це все про українських жінок. І доказом цьому є наша наступна історія про дівчину із Прикарпаття - юну захисницю Оксану Рубаняк. Девʼятнадцятирічна студентка вже кілька місяців як боронить нашу країну від ворога…
Вона єдина дівчина серед бійців кулеметного взводу. Але її силі волі та сталевому характеру можуть позаздрити навіть чоловіки. Про нашу українську Ксену-воїна - далі в сюжеті.
Викладачі Івано-Франківського коледжу пакують чергову допомогу на фронт. Коробки зі смаколиками та речами першої необхідності відправлять бійцям кулеметного взводу сімдесят другої механізованої бригади. Вона для них особлива, кажуть працівників закладу. Адже там служить їхня студентка...
Наталія Гой, викладачка Івано-Франківського фахового коледжу:
Це підрозділ Івано-Франківська, вони вже рідні нам стали …завдяки Оксанці.
Так ніжно, по-батьківськи дівчину в коледжі називають всі працівники. Оксані лише 19. Вона навчалася на четвертому курсі. Мала стати вчителькою початкових класів. Та в перші ж дні війни - пішла в тероборону, а далі - на передову. Викладачі кажуть: для них її рішення не стало несподіванкою.
Тетяна Полякова, заступниця директора Івано-Франківського фахового коледжу:
Я не була подивована, тому що я знаю цю дитину. Але коли вона сказала, ура, мене прийняли, ЗСУ підписало зі мною контракт, тоді я заплакала (викладачка плаче).
Оксана вже більше двох місяців на передовій…. Вона кулеметниця. Через активні бойові дії звʼязатися з нею було не просто. Ми кілька днів чекали, аби записати інтерв'ю, яке постійно переривали…. вибухи.
Оксана, військовослужбовець ЗСУ:
Рішення я прийняла одразу, наштовхнуло …(чути вибух, вона відключається).
Служити в ЗСУ Оксана хотіла ще задовго до вторгнення росіян. Її рідний дядько на фронті із 2014-го, був в Іловайському котлі та у полоні. А торік вона вступила на військову кафедру одного із вишів. Й набуті навички зараз неабияк їй знадобилися.
Оксана, військовослужбовець ЗСУ:
Я не можу змиритися із тією думкою, що я сидітиму в тилу, а тут гинутимуть люди. Я не можу допустити думку, що я не житиму в Україні, а кудись переїду.
Наталія Гой, викладачка Івано-Франківського фахового коледжу:
Вона відразу сказала: я себе бачу тільки там на сході. Моя місія там - захищати спокійний сон моїх батьків. Я не пущу ворога на нашу з вами рідну землю.
Про те, що Оксана підписала контракт із ЗСУ і пішла на фронт, знали лише викладачі. Сказати батькам дівчина довго не наважувалася.
Оксана, військовослужбовець ЗСУ:
На другий місяць мого перебування тут. До останнього я не казала батькам. Не хотіла їх засмучувати. Про це вони дізналися із інтернету з фейсбуку. Знайомі почали їм розказувати де я є. Тоді постало логічне запитання і вони прийняли моє рішення - спокійно.
У кулеметному взводі Оксана - єдина дівчина. Каже: на початках багато хто дивувався її рішенню. Але зараз - побратими ставляться до неї як до рівної.
Оксана, військовослужбовець ЗСУ:
Звісно, відчуваю, що з їхнього боку йде більша підтримка, вони розуміють, що мені важче ..я їм за це дуже вдячна. Перебуваючи на сході, ти повністю переосмислюєш своє життя, аналізуєш ті моменти, які були в минулому. Розумієш цінність життя.
Назарій, командир кулеметного взводу:
Це боєць, який має стальний характер, який знає свою роботу і на рівні з усіма чоловіками виконує свої обовʼязки. Стоїть на позиціях, фігачить уршу, вчора, на жаль, Оксана вивезла двох двохсотих, проводила евакуацію.
Втрачати побратимів - це найважче на фронті, каже захисниця. І до цього звикнути не зможна.
Оксана, військовослужбовець ЗСУ:
Панує жорстока лють, жорстока ненависть до окупантів. За те, що вони посягають на нашу землю…і відбирають найдорожче. Це людей, які стали тобі за цей час рідними. Це вже не твої побратими, це твої вже рідні брати.
Війна не стала на заваді навчанню, каже дівчина… Вчилася в окопах в перерві між боями і навіть захистила диплом…
Тетяна Вікторівна Полякова, заступник директора з навчально-виховної роботи Івано-Франківського фахового коледжу Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника:
Чекаємо її, щоб ми вже нарешті вручили їй ось медаль за другий курс, золоту медаль, адже вона закінчила на відмінно. І диплом з відзнакою..у нашої Оксанки.
Після перемоги Оксана планує продовжити навчання в університеті. А ще мріє написати книгу про події на фронті. Два роки Оксана вже видала збірку власних поезій. І ті хто їх читав, кажуть, чимало віршів виявилися пророчими.
-Це ще двадцятий рік. Один самотній при дорозі, поміж гарячих тіл людей, залишився в міцній тривозі чекати сутінок смертей…
Наталія Гой, викладачка Івано-Франківського фахового коледжу:
Оксанка дуже глибоко аналізувала ситуацію в нашій державі. Вона надзвичайно близько до серця сприймала ту ситуацію, яка у нас була з приводу АТО. Напевно це все ж таки виховання наших дітей у такому патріотичному дусі. Це наша гуцулочка. Уроджениця Верховини.
А ще на Верховинщини всі трохи мольфари, жартує викладачка. Їм боротися допомагають навіть сили природи.
Оксана, військовослужбовець ЗСУ:
Для всіх хочу побажати терпіння, віри у перемогу, так, вона трішки затягнулася. Не така швидка, якою ми б хотіли її бачити. Але вона неодмінно буде. Для того ми і тут. Не опускайте руки, перемога близько. Слава Україні.
