Пожежники з Балаклії півроку працювали без електрики та звʼязку: що довелося пережити героям [ Редагувати ]

Без електрики та зв'язку, в екстремальних умовах окупації довелося працювати понад півроку пожежникам із міста Балаклія. Вогнеборці набирали воду з річки, а про займання дізнавалися від людей. Проукраїнської позиції російські окупанти рятувальникам не дарували. Забирали на підвал, погрожували розстрілами. Про те, що довелося пережити вогнеборцям - в сюжеті Світлани Шекери.

На техніці пожежної частини Балаклії - сліди від осколків. Окупанти захопили місто ще на початку березня. І постійно гатили по будинках.

Микола Устиченко, начальник караулу:

Доводилося гасити пожежі під вогнем авіації, на нашій території знаходиться і склад артилерійський, і завод військовий, і вони окупанти ці заводи, як можна сказати, утюжили авіацією. Били вони не влучно. Страждали помешкання місцевих місцеве населення. 

Дві рятувальні машини з частини окупанти забрали собі. І все дивувалися, яка гарна техніка в українців.

Микола Устиченко, начальник караулу:

Були вони в шоці від нашої техніки, яка знаходиться на периферії, як вони називали, що це не обласний центр, це райцентр, а нова техніка і все остальне. 

У місті не було ані води, ані зв'язку. Тож машини брали воду з річки. На пожежу кликали самі ж люди.

Андрій Загорецький, командир відділення пожежної частини:

Бувало таке, що навіть люди приїжджали на машині, на мопеді, на велосипеді на тому ж. Просто прибігали - там -то, там-то горить.

Рашисти не полишали в спокої ні простих балаклійців, ні рятувальників.

Андрій Загорецький, командир відділення пожежної частини:

Вони нас на всіх блокпостах, ну усіх чоловіків, я так думаю, років до 50-ти вони, да, вони перевіряли, роздягали. Навіть коли виїжджали отам з хлопцем, їхали наші машини, навіть під коврики заглядали. Шукали військових, шукали людей, які проти них.

За проукраїнську позицію - забирали до райвідділку. Там рашисти влаштували катівню.

Микола Зубаренко, старший водій-пожежник:

Мене затримали 11 серпня. Приїхали в частину, я був на службі. Упакували, кайданки, мішок на голову. На їхні слова - коли посадили в машину, "любишь Украину?" Удар. Потом уже "вспоминай, кому звонил" - все, більше я од них нічого не почув. На 5-й день у камері мене просто вивезли на крайній блок-пост, і сказали, ти йдеш в Україну, всьо. 

За активну проукраїнську позицію до камери кинули й комендантку пожежної частини Альбіну Стрілець.

Я не молчала. Я не хотела здесь видеть солдат рф, я не хотела жить на территории россии. 

Дівчину забрали просто з робочого місця, без пояснення причин.

Альбіна Стрілець, комендантка пожежної частини:

Привезли нас в райотдел. Всё это было с закрытыми глазами, т.е. пакет на голове, всё, наручники. Когда завели в камеру меня. И сначала первые секунды вот спустя время понимаю помню шок.

У камері за жінками дивилися через камеру відеоспостереження.

Альбіна Стрілець, комендант пожежної частини:

Мы не знали, пишется звук или нет, они боялись говорить, и я на вопрос - тут бьют женщин? Мне сказали, что тут не только бьют женщин. Мне сказали ждать допроса. И я начала ждать, это первые сутки, вторые, 3-е, 4-е, 5-е. это постоянно ты ждешь допроса, любой шорох за дверью, ты ждёшь, что вот за тобой. Страшно было, потому что ты слышал звуки с допросной постоянно. И вот и ты примерял на себе, как ты отреагируешь. Сможешь ли ты это выдержать. Т.е. вот постоянно это. Ну было тяжело не свихнуться головой. Звуки пыток, избиений, насиловали. Ну всё, что возможно, все виды насилия. Они применялись как к женщинам, так и к мужчинам.

У сусідніх камерах, каже Альбіна, в основному були педагоги, які відмовлялися працювати на ворога. Рашисти залякували їх розстрілами.

Когда выпускали женщин, они не говорили нам, что их выпустили. Ну т.е. нам могли сказать "их расстреляли". Ну не говорили, что человек свободен. И мы договорились, те, кто выходит, приносит нам яблоки, чтоб это был знак того, что человек жив. И помню, когда я находилась там с Машей и Зоей, там женщинами, и Машу выпустили, и мы так ждали эти яблоки, потому что мы не понимали, куда ее дели. И на следующий день принесли эти яблоки нам, передали. И мы плакали с Зоей, просто от того, что она жива. Что всё хорошо, т.е. есть шанс отсюда выйти, еще есть. 

Через 16 днів перебування в камері Альбіну вивезли на крайній рашистський блокпост.

Они да, назвали это депортацией. Сказали, да, что ты сюда уже не попадешь в город. Ты не сможешь сюда приехать. Мама осталась здесь у меня, молодой человек мой остался здесь. И доехали до нашего блокпоста. Я спросила - уже можно говорить: "Слава Украине!". Да, можно, я: "Слава Украине!" За это нас не расстреляли. 

Після деокупації Балаклії Альбіна та ще троє рятувальників, яких так само "депортували" окупанти, повернулися до Балаклії і вже навіть вийшли на роботу. Зараз українські правоохоронці з'ясовують, хто з працівників частини доніс на проукраїнських рятувальників.