На Буковині діти беруть участь у різноманітних міжнародних конкурсах, аби піснею донести світові про війну в Україні [ Редагувати ]

Співають за мрію. У гірському селищі Путила, що на Буковині, діти беруть участь у різноманітних міжнародних конкурсах, аби піснею донести світові про війну в Україні. Ольга Лучек познайомилася з талантами. 

Щоранку їхня сім'я збирається за цим столом, аби за сніданком обговорити плани на день. Так було до війни. Нині дві сестрички семирічні Віка та Ніка роблять чай собі і лише мамі, тато - на війні. Телефоном донечки з татом спілкуються зрідка, бо з обох кінців зв'язку - не вщухають сльози. Навіть зараз не дивлячись на те, що у гостях знімальна група, вони беруться за олівці і пишуть листівки для тата. 

Ніка Малиш, жителька смт Путила:

Ми любимо татові намалювати відкритки, щоб скоріше приїхав, що ми його любимо пишемо. Ми дуже сумуємо за татом і хочемо, щоб він швидше приїхав. Хочемо, щоб війна закінчилася, щоб всі солдати приїхали до своїх сімей, і щоб більше війна не була.

Віка Малиш, жителька смт Путила:

Я роблю татові ось таку листівочку, ми вже хочемо, щоб тато мій не їхав туда, щоб ми не відправляли листівки, а говорили з татом вживу.

У вільний від навчання час - дівчата співають. Показують нам свої сценічні сукні і гайда на репетицію у Путильський центр культури. Тут навчаються 32 вихованці - це найталановитіші діти гірського краю. Мають багато нагород із міжнародних конкурсів. Брали участь онлайн. Керівниця гурту "Діти Буковини" Світлана Шинкарюк розповідає, діти намагаються якнайбільше донести світові про війну в Україні. А ще беруть участь у різноманітних благодійних проєктах і цим допомагають нашим військовим на фронті.

Світлана Шинкарюк, художня керівниця Путильського центру культури та дозвілля:

Цим дітям будувати квітучу незалежну вільну Україну, тому сьогодні дуже важливо націлити їх на патріотичні почуття до своєї держави.

16-річна Інна на сцені з 2 років. Каже, ще перших слів не вимовляла, одразу заспівала. З кожного конкурсу повертається з високими нагородами. Але нині вони для дівчини не важливі, найбільше чекає на Перемогу.

Інна Микитюк, жителька смт Путила:

Ми більше співаємо пісні зараз про війну, щоб люди знали, чули, що твориться у світі, ми на жаль, ще не можемо писати свої пісні, хоча пробуємо

Віка і Ніка тут одні з найменших, дівчата вже теж можуть похвалитися багатьма нагородами. Єдиний недолік маленьких артисток - вони не посміхаються на сцені. За це журі на останньому конкурсі і зняли бали, тож дівчата отримали друге місце. Та сьогодні щасливий сміх і бурхливі дитячі емоції викликав неочікуваний сюрприз. Двері відчиняє тато близняток. Він щойно повернувся з фротну - і одразу поїхав до них. 

Олександр був у найзапекліших боях на Донеччині. Зараз у 10-денній відпустці. 

Олександр Малиш, військовослужбовець:

Поки що схвильованість відчуваю, того що я хлопцям навіть розказував по дорозі, водій їде, я збоку сиджу і слухаю чи немає прильотів, їздимо на нульові території, доставляємо хлопцям їжу. Є такий відрізок дороги, що він надто простріляний, от вчора перед нами машину збив міномет, один двохсотий, один трьохсотий, ніхто крім Бога не може нас оберігати.

Довга розлука позаду. Дівчата не відходять від тата. Віка і Ніка радіють, свої листівки віддадуть татові цього разу в руки.

Марія Малиш, дружина військовослужбовця:

Мені дуже радісно, що чоловік вдома, ми його дуже сильно чекали. Але дуже шкода, що цих днів дуже мало буде. Хочеться, щоб вже закінчилася війна і всі тати, всі сини повернулися до своїх домів і настав мир.