Намагалася не мріяти про обмін: історія прикордонниці з Маріуполя та російський полон [ Редагувати ]

Наша наступна історія про прикордонницю Людмилу Кравчук. Під час повномасштабного вторгнення фельдшерка несла службу у Маріуполі. Саме звідти й потрапила в полон. Доки перебувала у застінках рашистів, жодного разу не поговорила ні з донькою, ні з батьками.

Опинившись на волі, вона пройшла реабілітацію і повернулася на службу до Волинського Прикордонного загону. Тепер її робота - допомагати родинам загиблих колег. Подивіться.

Прикордонники Волинського загону прийшли привітати з Днем народження доньку загиблого колеги - Злату.

Я хочу представити пані Людмилу, яка буде вами опікуватися, буде допомагати, підказувати, які документи збирати для відповідних виплат… Одним словом, ви - дружіть! А ми - будемо допомагати.

Мамо, не плач!

Вадим Гошко служив у Краматорську, а потім - у Соледарі. Мав повернутися з ротації та мріяв сам привітати доньку. Проте загинув 8-го січня.

Анна Гошко, дружина загиблого прикордонника:

Близько 11 години дня отримав поранення. - Його в лікарню забрали, йому надали допомогу? - Його евакуювали, а далі я не знаю. Додзвонилася до старшого, сказали - ваш чоловік загинув. Під час виконання бойового завдання.

Людмила Кравчук спілкується з дітьми та вдовою Вадима. І добре розуміє їхній біль, бо й сама відчула наслідки російського звірства.

Прикордонниця пів року перебувала у полоні, і за цей час не раз подумки прощалася з донькою, батьками й життям. 24 лютого жінка була у містечку під Маріуполем.

Людмила Кравчук, прикордонниця:

Бої тривали й тривали за місто, тільки нас усе більше відтісняли й відтісняли. І фактично - це не було співвідношення сил. Нас усього було 8,5 тисяч військовослужбовців абсолютно всіх формувань, наскільки я знаю, а їх було від 70 до 120.

Згодом підрозділ Людмили перекинули на завод імені Ілліча. Там бійці протрималися три тижні, а 12 квітня жінка разом із побратимами потрапила в полон.

Людмила Кравчук, прикордонниця:

Сказали, що ми з тепловізорами, ми вас бачимо. Здавайтеся в полон. Переночували ми. Ну а далі привезли мене в Сартану, де я служила. Це були ангари без вікон, без нічого і теж на голому цементі, де продувалося. Була жахлива тоді погода, йшов мокрий сніг, дощ. Ми там переночували дві ночі, після того нас перевезли в Оленівку.

А далі - ще кілька переїздів уже територією рф.

Де конкретно - не знаю, бо скрізь нас, куди везли, то зав'язували очі й руки.

Про те, що Людмила у полоні, її рідні дізналися із соцмереж.

Людмила Кравчук, прикордонниця:

В телеграм-каналі і десь хтось там з моїх знайомих чи друзів побачили там мене, моє фото в списку полонених.

Людмила намагалася не мріяти про обмін - боялася надії та розчарування. Ці думки не полишали, коли з іншими жінками летіла у Крим, а звідти - їхала на материкову Україну.

Людмила Кравчук, прикордонниця:

З одного боку ми вже розуміємо: ось вона, рідна сторона, а з іншого до останнього не покидало, наприклад, особисто мене почуття тривоги: а раптом щось зірветься. І це буде набагато болючіше, ніж нас би нікуди не везли.

Обмін відбувся 17-го жовтня. І зрештою

Людмила Кравчук, прикордонниця:

Ясно, що тато був радий, і я була рада, але там без якихось особливих сентиментів. Коли я звичайно, з донькою, це відео цілу купу переглядів має, то це була дуже щемна така мить.

Після двох місяців реабілітації Людмила Кравчук повернулася у рідний Луцьк.

А в січні знову подалася на службу до Волинського прикордонного загону. Нині працює із родинами колег, які загинули на війні.

Людмила Кравчук, прикордонниця:

У мене є дуже багато розуміння до таких сімей, до цих людей, співчуття. В усьому, що їм треба буде, я буду, звичайно, допомагати.

Це інший візит. До родини прикордонника Сергія Веремія. Його нагородили званням головного сержанта посмертно.

Віддаю Вам цю нагороду й погони.

Із собою у Людмили і подарунки для середньої доньки прикордонника - Ані.

Всім нам бажаємо миру й Перемоги.

Людмила каже: радітиме, якщо їй бракуватиме роботи. Та поки війна триває, родини полеглих у боях прикордонників потребуватимуть допомоги.