Доля другого тому "Мертвих душ" - і досі загадка [ Редагувати ]

Детектив, який з літературного давно вже перейшов в розряд історичного - доля другого тому "Мертвих душ". Твору, який фактично убив свого автора - Миколу Гоголя. Письменник сам для себе вирішив: якщо не вдається написати гідне продовження поеми, то й жити нема чого.

Сам Гоголь ще під час каторжної праці над другим томом казав друзям: перший том поеми - то невикінчена тераска, що веде до величного храму, який він планує намалювати у другому, та третьому томах "Мертвих душ".

Але до третього руки не дійшли взагалі, він навіть не починав його писати. А от чи дійсно Гоголь завершив другий том, і якщо так, то куди він подівся? Чи справді згорів у каміні в будинку Толстого, де перед смертю квартирував письменник? Чи його можна ще знайти... в архівах КДБ? Юрій Сидоренко продовжує серіал до 200-от річчя від дня народження Миколи Гоголя:

Юрій Сидоренко, кореспондент:

- Він їх писав п`ять років і закінчив у цьому будинку на римській "Віа Феліче" - по-нашому, вулиці Щасливій. Він і сам тоді був щасливий. Легенда говорить:поставивши останню крапку у "Мертвих душах", Гоголь вибіг зі свого горішнього поверху на вулицю і на радощах задав гопака цією "Віа Феліче". Цікаво, якби тоді він знав, що продовження поеми стане чи не найбільшою трагедією його життя і, врешті, призведе до смерті у віці сорока двох років - чи радів би він так, як того серпневого дня 1841 року?

Її не хотіла пропускати цензура, а все через назв - мовляв, душі мертвими не бувають. І це в країні, де душами називали кріпаків, яких продавали родинами і поодинці.

Саме ці душі, тільки мертві, і скуповує головний герой поеми - Чичиков, аби потім закласти їх у банку, і в такий спосіб легалізувати свій сумнівний капітал.

Як писали потому, дійові особи роману - не люди, а їхні уривки. Манілов, який солодший за патоку. Собакевич, який торгується за мертвих, як за живих, та ще й нахвалює якості небіжчиків. Плюшкин, який пригощає Чичикова наливкою двадцятирічної давності із дохлими мухами на поверхні. Та Коробочка, яка після зустрічі з Чичиковим спеціально приїхала до міста дізнатися, по чому тут зараз скуповують мертвих і чи бува не продешевила вона.

Пушкін, якому Гоголь встиг прочитати лише першу главу поеми, спочатку сміявся, а потім сказав: яка сумна наша Росія.

Перший том поеми Гоголь писав хоч і довго, зате напрочуд легко, хоч і переписував кілька разів. Він розпочав поему у Росії, а закінчував в Італії. Любив писати стоячи, але найбільше йому подобалося диктувати текст своїм друзям.

Оксана Супрунюк, гоголезнавець:

- Гоголь ходив, коли диктував, а той, хто записував, сидів за столиком, і записував те, що він диктував. Згадував Анненков, що бувало, що зупинялися, сміялися з того, що написано, щось обговорювали, взагалі були якісь зупинки, але коли починали писати текст знову, то Гоголь пам’ятав точно те ж слово, ту ж інтонацію, і текст продовжувався, і було враження, що вищі сили диктували йому.

Поема одразу після виходу у світ стала в Росії бестселером, а Гоголь - письменником номер один і властителем дум. Але він жахнувся цього успіху: його вкотре не зрозуміли. Він написав книгу жахів про те, ким є його сучасники насправді, а в ній знову побачили кумедний анекдот, як і у випадку із "Ревізором". Тоді він пришвидшує роботу над другим томом.

Юрій Манн, доктор філологічних наук (Москва):

- Это было не просто произведение, это было произведение, которое должно было раскрыть тайну русской жизни. Тайну России, предназначение России. Причем тайна должна была раскрыться постепенно. Когда Гоголь приступал к написанию "Мертвых душ", в 35-м году, то он не знал этой тайны, он только ее предчувствовал. И он предполагал, что эта тайна раскроется по мере продвижения произведения.

Шістнадцять років він намагається написати про те, якими мають бути люди. Він відмовляється від свого нищівного сміху і пробує малювати ідилічні картинки явно не з російського життя. Губернатора, який не краде. Поміщика, який дбає про селян і живе лише їхніми інтересами. Комерсанта, для якого важать передусім не гроші, а людські чесноти. До того ж, і душа Чичикова, врешті, має воскреснути з мертвих. Він пише і пише, але раз у раз кидає у камін чернетки роману. Спалення рукописів - це взагалі його творча манера.

Ігор Золотуський, біограф Гоголя (Москва):

- Еще в Нежинской гимназии он сжег свою повесть историческую, которую однокласники осмеяли. Он взял и в печь бросил.

Юрій Манн, доктор філологічних наук (Москва):

- Мы знаем, что он уничтожил пьесу, которую считал лучшим своим произведением. Она носила название "За выбритый ус".

Робота над другим томом буксує з року в рік, і Гоголь розуміє: аби показати, якими мають бути люди, треба і самому стати кращим. Він їде до Єрусалима, молиться у Храмі Гроба Господня, навіть проводить ніч біля печери, в якій було поховано Христа, і... Ось тут і продовжуються одвічні загадки Гоголя: одні кажуть, Свята Земля розчарувала письменника, інші - навпаки, надто сильно його вразила.

Володимир Воропаєв, професор Російського державного гуманітарного університету (Москва):

- После Иерусалима Гоголь на себя более строго взглянул как на христианина. Писал, что я уже думал, что я много достиг, а теперь чувствую, что во мне многого не хватает.

Юрій Манн, доктор філологічних наук (Москва):

- Что значит не ответил должным образом на присутствие святыни? Святынь? Прежде всего, Гроба Господня. Он молился возле Гроба Господня? Это значит, что он недостоин высшего покровительства, покровительства Бога. Значит, Бог его оставляет - за его грехи, за его несовершенство.

Він повертається з Єрусалима - і жодного слова друзям про свою прощу до святих місць. Він все більше молиться і все менше приділяє часу другому тому. Врешті, наступає найстрашніша ніч в його житті - ніч останнього спалення другого тому.

Володимир Воропаєв, професор Російського державного гуманітарного університету (Москва):

- Беловой рукописи второго тома не видел никто. И вот это не все как бы понимают масштаб этой проблемы. Дело в том, что мы не знаем, что сжигал Гоголь за 10 дней до смерти.

Це наріжний камінь гоголезнавства: що він спалив перед смертю? Одні переконують, що таки готовий другий том, переписаний красивим почерком. Інші - що окремі глави. Але всі сходяться на тому, чому це було зроблено.

Ігор Золотуський, біограф Гоголя (Москва):

- Когда он взглянул на беловой вариант второго тома, он увидел, что он несовершенен, не отделан, что в нем есть, на его взгляд, ложные места. А Гоголь был человек очень строгий по отношение к себе.

Юрій Манн, доктор філологічних наук (Москва):

- Для того чтобы исправить человека - я своими словами пересказываю - человека и положение вещей, нужно ясно указать пути и исходы. Исходы - это буквальное выражение Гоголя. Последнее обстоятельство было слабо развито во втором томе, потому он и сожжен. Гоголь полагал, что второй том не выполняет той задачи, которую он себе ставил.

Утім, існують й інші версії щодо долі другого тому. Хтось припускає, що він був викрадений в Гоголя його друзями. Мовляв, вони побачили, що продовження поеми слабке, і щоб Гоголь не ганьбився у віках, викрали рукопис. Інші переконують, що друзі його поцупили, аби Гоголь не спалив роман. А треті взагалі переконують: твір у повному обсязі існує і досі. Десь.

Юрій Манн, доктор філологічних наук (Москва):

- Почему-то очень большие надежды возлагают не только на частные коллекции, но и на КГБ. Очевидно, полагая, что раз в КГБ находили рукописи советских писателей репрессированных, может быть, туда попали и гоголевские тексты.

Юрій Сидоренко, Руслан Гончаров, Сергій Килимник, "Подробиці тижня", телеканал "Інтер"