У Словаччині до Дня закоханих відчинив двері "Банк кохання" [ Редагувати ]
Скарбниця безцінних коштовностей. У Словаччині до Дня закоханих відчинив двері "Банк кохання". Люди з усього світу приїздять сюди, щоб залишити на зберігання милі серцю дрібнички. Чим особливе це місце?
Матеуш та Елішка День закоханих вирішили провести в мальовничому містечку Банська Штявниця. Воно занесене до переліку спадщини ЮНЕСКО й популярне серед туристів - особливо в лютому. Бо тут є "Банк кохання". Як кажуть місцеві - єдиний у світі.
"Ми приїхали до міста на екскурсію, подивитися на історичні пам'ятки, а сюди - потрапили випадково. І нам пощастило, це дуже романтичне місце", - говорить Матеуш Резній, відвідувач "Банку кохання".
Стіни центрального сховища складаються з кількох тисяч шухлядок. На кожній - рядки з поеми "Марина" словацького поета Андрея Сладковича. Ще бідним студентом він покохав дівчину Марію, яку навчав грамоти. Та заможні батьки знайшли для доньки іншого нареченого. Попри розлуку з Марією, почуття юнака не згасли. Через багато років, уже після смерті коханої, він присвятив їй поему, яка стала знаковою для словацької літератури.
"Хоча це й сумна історія, вона доводить, що кохання живе вічно, попри всі перешкоди", - говорить Елішка Галісова, відвідувачка "Банку кохання".
Нині в будинку, де Марія прожила більшу частину свого життя, проводять екскурсії. Найчастіше сюди приходять з "другою половинкою".
"Усі словаки знають романтичну історію про поета та його кохану Марію. Тому нам це місце ще раз нагадує про силу справжніх почуттів", - говорить Віра Сімошкова, відвідувачка "Банку кохання".
У маленьких скарбничках закохані ховають зрозумілі лише їм - найцінніші дрібниці.
"Люди тут залишають, наприклад, згадку про перше побачення - квитки в кіно. Чоловіки віддають на зберігання каблучки, які дарували жінкам. А ще - один хлопець нам приніс листа, якого його бабуся писала коханому ще за часів Другої світової", - розповідає Катарина Яворська, прессекретар "Банку кохання".
Як довго символи кохання зберігатимуться в банку - вирішують самі відвідувачі. Можна залишити речі на рік. Або ж, надихнутися прикладом словацького поета, берегти почуття вічно.