На Закарпатті знаходиться по-справжньому Різдвяне село [ Редагувати ]

По-справжньому Різдвяне село, так називають свою малу батьківщину жителі села Вертеп на Закарпатті. Розташоване воно на пагорбі, на стику трьох районів. Туди ведуть лише дві стежки і там є свої особливі різдвяні традиції. Їх бачила Мар'яна Мартин.

Розташоване на пагорбі. На три вулиці і півтисячі жителів. Це закарпатське село - Вертеп. Цій назві сотні років. За Союзу його намагалися перейменувати на Романівку. Та селяни із цим не змирилися. І тільки-но Україна здобула незалежність, Романівка знову стала Вертепом. Тутешні називають себе вертепівцями, і жартують: назву їхньому селу подарував сам Ісус.

Марія, жителька села Вертеп:

Може такі і було, може тут родився Ісус, а може й нє. Звідки ми знаємо.

Місцевий історик - пан Василь Терпай, уже без жартів, каже: назва села походить від його розташування.

Василь Терпай, історик:

Хто знає більш добре історію цього села, знає що це лише завто так названо, що воно трохи було віддалено від центральної дороги і сюди було важко добратися.

А Вертеп і справді знайти важко. До села веде крута стежка. Вулички тут вузенькі та звивисті. Хатки колоритні, старовинні, а люди щирі і привітні.

Пані Ганна, жителька села Вертеп:

Христос народився, щей де на сіні. Дуже так, як по божественному по духовному.

Різдво тут найулюбленіше свято. У селі досі дотримуються всіх традицій. Особлива атмосфера панує в кожній хаті. На святвечір на столі обов'язково 12 пісних страв. А головна - кутя. Селяни вірять у чудодійну силу цієї страви. І знають, що означає кожен інгредієнт. Газдиня пані Оксана взялася і нас навчити робити кутю за родинним вертепівським рецептом.

Оксана Янош, жителька села Вертеп:

Пшениця у нас готова це основний інгредієнт. Пшениця це у нас символ безсмертя. Мак це у нас символ достатку. Горіхи це у нас символ багатства. Дітки люблять ізюм це ми висипаємо тоже сюди.

Пшеницю перед варінням пані Оксана промила, дала настоятися у воді три години, і потім стільки ж варила на маленькому вогні. Каша вийшла не розварена. Мак та родзинки запарюють окропом, горіхи подрібнюють. Потім все змішують і заправляють карпатським медом.

У весь час на столі стоїть свячена вода, аби страва була не тільки смачна, а й благословенна. За давнім звичаєм, кутю має готувати тільки господиня дому, і тільки з хорошим настроєм.

І тоді ми сідаємо за стіл, запалюємо свічку, першу куштуємо кутю.

І яке ж Різдво без колядників? Вони починають привітання ще до заходу сонця. Першими в гості приходять найменші - із зіркою. Вони несуть звістку у кожну хату - Христос народився. А вже за ними навідуються пастері з хатинкою.

Приносять хатку, хатка зроблена, ми робили її вдвох ми прикрашали її. Вона символізує хату Ісуса Христа. Ми приходимо з нею, приносимо до хати, колядуємо.

А вже ввечері вулицями села рушають люди із різдвяними піснями.

У кожній хаті тут вірять у Різдвяне диво. І переконують, як зустрінеш Різдво, так і проживеш до Великодня.

Приймаєте звізду? Бо Христос ся народив! Славімо його!