Київщина гостро потребує допомоги небайдужих у відбудові [ Редагувати ]
Цей каскад сіл постраждав на Київщині чи не найбільше
Відрізані від будь-якої допомоги. Жителі сіл під Іванковом на Київщині - досі не можуть оговтатися від боїв, які тривали на цій території. Кілька сіл - окупанти зрівняли із землею. А до вцілілих будинків - важко дістатися через особливості розташування населених пунктів, розбиті дороги і підірвані мости.
Наслідки візиту "руського миру" на Київщини побачив мій колега Даніїл Снісар. Далі - його ексклюзивний матеріал.
Це - глибинка Вишгородського району. Село Тетерівське. Відрізане від зовнішнього світу, сюди не доїжджають ані волонтери, ані інша допомога. Звідси виїхали майже всі жителі. Життя тут завмерло.
Даніїл Снісар, кореспондент:
Ось такі вирви утворюються від вибуху снарядів, які орки скидували на наші села. Ну, завглибшки у кілька метрів, так точно.
Розбиті дороги, розвалені будинки. Такі наслідки ворожих хаотичних обстрілів, які окупанти влаштовували на цій землі.
Даніїл Снісар, кореспондент:
А такий вигляд сьогодні має селище Підгайне. Точніше, те, що від нього залишилося. Тут ворожі війська гатили просто по місцевих жителях. І ми нарахували, принаймні, 10 вщент зруйнованих житлових будинків.
Ольга Кузьмова, жителька села Підгайне:
Оце все, осьо, як почало горіти - увесь це хутор, отако усе! Повністю. - Тут були будинки, так? - Так, оце хлєв, клуня - я по-сільскому розказую. Ото бачите, печище.
Пані Ольга - втратила усе своє господарство. І досі з шоком переказує, як ворожі війська розбивали Підгайне. Та бабусі вдалося вчасно евакуюватися.
Ольга Кузьмова, жителька села Підгайне:
Село було живе. А тепер нема! Як подивлюсь... Важко дивитися, ходити важко навіть. Оце ж кажу, у день по десять раз туди-сюди ідеш по цьому городі...куди його діти тепер?
Сусідам пані Ольги пощастило менше. Наслідком бойових дій стала зрівняна з землею хата - єдине житло родини. Згоріло усе.
Ольга, жителька села Підгайне:
Приїхали, тут нема нічого. Все розвалене. Коли ми повернулися? 12 березня повернулися. Строїться. Треба десь жить.
Тепер з усією родиною пані Ольга розбирає завали. А ночують на сусідній вулиці.
Ольга, жителька села Підгайне:
У сусідів оно, сусіди пустили.
Час від часу сюди приїжджають місцеві волонтери. Які згуртувалися самотужки.
Олексій, волонтер:
Тут такий стандартний набір на одну людину, приблизно, на один-півтора тижні. Немає олії і хлібу, але є різні крупи, консерви, тунець, солодощі.
Але цього - не достатньо. Адже провізії вистачає лише, щоб роздати самотнім жителям та людям поважного віку.
Олексій, волонтер:
Ми самі заправляємося, самі їдемо сюди. Тобто, бачимо, що люди просять про допомогу, люди просять, щоб більше уваги звернули саме на цей регіон. Тому що тут каскад цих сіл трьох, вони дуже сильно потерпіли.
Будинки які дивом вціліли - теж потребують ремонту. Розбиті вікна, вибиті шибки. Загалом, у Підгайному та чи інша допомога потрібна 100 відсоткам місцевих жителів. У сусідньому селі ситуація не на багато краща.
Даніїл Снісар, кореспондент:
Село Кухарі Вишгородського району виглядає зараз саме так. Більшість будівель тут пошкоджені. Ось це, наприклад, наслідок ворожого обстрілу місцевого магазину. Загалом, у селі пошкоджені, або повністю зруйновані близько 80 відсотків будівель.
Ольга, жителька села Кухарі:
Ми в чому поїхали, в тому приїхали. Трошки нам, звичайно, допомогу дають.
Ольга із родиною виїхала із села наприкінці лютого - за кілька днів до окупації. Коли ж повернулися - були шоковані! П'ять членів родини - залишилися без даху над головою, без речей, автівки... велосипеди - і ті згоріли.
Ольга, жителька села Кухарі:
Нам чи туди іти, чи туди іти... Нам нема куди йти. Осталісь голі і босі. Нема нічого. Даже не можна представити.
Також жителі Кухарів просять про відбудову школи. Її окупанти теж розбили своїми снарядами.
Даніїл Снісар, кореспондент:
Дорога, яка пролягає через Кухарі сполучає Іванків та Київ. Тож, орки намагалися нею прорватися до столиці. Втім, зробити їм це не вдалося, бо ж наші військові підірвали міст, який сполучає міста. Тож, орки були змушені відступити.
Та відсутність переправи ворога не на жарт розлютила. Місцеві згадують, що після цього орки вдалися до більш інтенсивного хаотичного вогню, аби на згадку про себе залишити суцільну руїну.
Олександр, житель села Кухарі:
Будинок не достояв буквально пару днів до того, як вони вже вийшли звідси повністю. Перед першим квітня.
Родина Олександра приїхала у Кухарі з Києва, тут був будиночок бабусі. Думали, що рятуються від війни. Та, не судилося.
Приїхали, думали - втекли, з дітьми. Усі були тут. Онуки тут були. Два дні побули. Потім в лісі ночували. Люди приютили там.
Тепер, не чекаючи допомоги - самотужки ліквідовують наслідки бойових дій. Та на це знадобиться тривалий час. Адже нещодавно відремонтована хата - ледве встояла і от-от може розсипатися.
Як ці люди можуть таке робити. Не має слів просто. Це ж не люди, це не люди. Це нелюди! Тварини так не поступають із другими тваринами. А вони з нами так поступили. Вони нас звільнили від усього. Наші солдатики - молодці. Захистили нас.
Тетерівське, Підгайне, Кухарі... Цей каскад сіл - постраждав на Київщині чи не найбільше. Будматеріали, речі, тимчасовий прихисток і їжа. Цього зараз потребують села. Тож, жителі просять відгукнутися волонтерські організації. Крім того, в районі гостро стоїть питання з розмінуванням. Усі лісосмуги й поля залишаються небезпечними. На дорогах Іванковщини - чимало й інших "сюрпризів". Як от рештки окупантів, яких свої ж кинули помирати тут - на узбіччі.
