Російська армія розгортає додаткові сили: яка ситуація на передових позиціях поблизу Лисичанська [ Редагувати ]

Російська армія розгортає додаткові сили у напрямку Сєвєродонецька-Лисичанська. Кремль перекидає туди танки, бронетранспортери, інженерну техніку. Це дані української розвідки. Захопити ці міста окупанти не полишають спроб вже кілька місяців, але безрезультатно. Всі їхні зусілля розбиваються об українську оборону.

Воєнкор Руслан Смєщук поїхав на передові позиції поблизу Лисичанська. Яка там ситуація і чи міцна наша оборона? Дивіться в його еклюзивному матеріалі.

За вікном проносяться розбиті будівлі, всюди щось горить та періодично вибухають снаряди. Це - передові позиції на Лисичанському напрямку. Це - один із флангів, де росіяни вже декілька місяців намагаються відрізати Лисичанськ.

В умовах маневрової війни, передові позиції виглядають ось так. Ніяких капітальних укріплень, все замасковане і прикрите від безпілотників. Головне завдання - вчасно побачити чергову спробу прориву. 

Позивний "Боян", військовослужбовець ЗСУ:

Непредсказуємо…і техніка, і дрг, вони не предсказуємі. І стріляють, в них нема нічого святого.

Адже зараз тут, здебільшого війна артилерій. Хто, кого перший помітив та навів гармати, ну і звісно влучно вистрілив - тот і вижив, розповідає вояк із позивним Звіробій. Він на фронті з чотирнадцятого року. 

Позивний "Звіробій", військовослужбовець ЗСУ:

Набагато гірше зараз, набагато. Тоді піхота шось решала, і меньше було такої арти. А зараз, здається, менше 73 калібру взагалі немає. Тока арта работает. Ну піхота інколи поривається, але в основном артой. !52 калібр, авіація, танк будоражит. Аж внутрі переворачивается. 

Під керівництвом Звіробоя - загон мобілізованих вояків. Але у спроможності - вони не поступаються контрактникам. 

Позивний "Звіробій", військовослужбовець ЗСУ: 

Це як рідні діти. З першого наперва - це власний приклад. Іноді важко дуже, бье наприклад 152 калібр, а тобі треба бігти. Тому що якщо ти не будеш бігти, то людина побачить, що тобі страшно…і йому страшно. Це все накладається - і получаеться ступор. Тоесть надо бігти, надо показувать, надо десь осколок в ногу получать - показувать - та все нормально.

Про поранення - це не стилістична фігура розповіді. Звіробій нещодавно повернувся на фронт із шпиталю. Такий особистий приклад, і досвід - суттєво підвищують і бойову спроможність, і виживаємість підрозділу. 

Євген, військовослужбовець ЗСУ: 

Людей просто так, без… БАХ…тех, которые уже имеют боевой опыт их не отправляют. Их отправляют с людьми, которые по-любому, некоторое время, но воюют. И они рассказывают как это нужно делать. Тоесть просто на произвол судьбы - никто никого не бросает. 

Євген певен - на фронті найголовніше - це здатність вчитися і думати, навіть в таких вкрай важких умовах.

Євген, військовослужбовець ЗСУ:

По началу казалось сложно, там некоторые моменты…например на слух определять какая техника - или что-то еще. Потом в конце концов это приходит, появляется опыт и начинаешь понимать что большая часть самозащиты зависит не от бронежилета и каски, а от мозгов. БАХ. Когда уже думаешь где лучше окопаться, поступить так или иначе. 

А це теж Євген, і теж мобілізований. Він той, на кому тримається фронтова логістика. Водій.

Євген, військовослужбовець ЗСУ:

Кожний день, коли я виїжджаю, я молюся, щоб повернутися додому. Тому що багато доріг прострілюється, я виїжджаю на самий нуль до хлопців, щоб хлопців забезпечити забезпеченням, боекомплектом, багато їжджу вночі, без світла, без фар. Це дуже небезпечна робота, але вона потрібна. 

Ось так, попри важкі бої, постійні обстріли і перевагу росіян в гарматах - ці чоловіки вже декілька місяців нівелюють всі переваги ворога. Їхньої силою та волею весь успіх Кремля на цьому напрямку - то лічені кілометри наступу. І то ціною величезних втрат.

Євген, військовослужбовець ЗСУ:

Я б не сказав, що ситуація дуже критична, але постійно переміщення, нові позиції і виклики. В хлопців дух то падає, то піднімається, але ми українці, я думаю, ми вистоємо.