Культурна спадщина України: чому занепадає різьбярство? [ Редагувати ]
Народні традиції різьбярства на Гуцульщині продовжують та розвивають і нині
Ми продовжуємо цикл матеріалів про нематеріальну культурну спадщину України. Але сьогодні розповімо не про номінантів, а про претендентів. Один з них - різьбярство. Днями прикарпатські науковці подали пакет документів до експертної ради на внесення цього народного промислу до національного переліку.
Чи справді воно заслуговує там бути? - з'ясовувала Жанна Дутчак.
Жанна Дутчак, кореспондентка:
Центром зародження різьбярства вважається гірське село Яворів. Що цей народний промисел тут цінують, стає зрозуміло з дороги. Це єдина в Україні вулична арт алея видатних різьбярів Гуцульщини - збільшені копії робіт найвідоміших майстрів.
Це копії робіт Юрія Шкрібляка. Півтора століття тому його династія - зробила справжню "революцію" в художній обробці дерева. Не лише на Гуцульщині, а й у всій Європі. Вони удосконалили народну техніку та почали використовувати нові прийоми.
Василь Лосюк, директор регіонального центру народного мистецтва "Гуцульська ґражда":
Якась там баклага, барильце, але він їх почав прикрашати своєрідними узорами, і наскільки це було вдало підібрано, що його речі розлетілися скрізь по всьому світу, в той час це була Австро-Угорщина, і навіть Франс Йосип купував такі речі. Роботи наших майстрів особливо династії Шкрібляків-Корпанюків є у майже всіх музеях світу - Австрії, Штатах, Канаді.
Народні традиції різьбярства на Гуцульщині продовжують та розвивають і нині…
Петро теж знаний на Гуцульщині різьбяр. Каже: всі секрети майстерності перейняв від свого діда. Ще навчаючись в школі - вже брав участь у різноманітних виставках.
Петро Корпанюк, майстер-різьбяр:
Це закладено в генах, я ще маленький був, як приходив до діда, дивився, як він різьбить і мені теж хотілося взяти різець і різьбити. І так пішло.
Процес створення художнього виробу - клопіткий і довготривалий, розповідає майстер. Петро всі підготовчі роботи з деревиною робить сам. Розпилює дошки, просушує, а потім проварює кілька діб, аби дерево набуло червоного кольору. А далі починається справжня ювелірна праця.
Петро Корпанюк, майстер-різьбяр:
Солідна робота, два місяці треба робити. А таке якщо в понеділок розпочав, а в суботу закінчити - це базарний варіант. Шедевр не годний зробити за цей час.
Візерунки - чоловік придумує сам. Хоча використовує і деякі елементи своїх легендарних родичів. Часто поєднує різьбу з інкрустацію бісером, металом та перламутром. Має пан Петро і свій неповторний стиль.
Мистецтвознавці із п'ятдесяти робіт мою роботу впізнають. По орнаменту, по техніці виконання. Кожен митець має свій почерк чим і відрізняється кожен майстер.
З деревом "на ти" в родині пана Петра і дружина, і син.
Світлана Корпанюк, майстриня-різьбярка:
Дерево я дуже люблю, мені здається, що воно живе. Коли ми даємо йому ті орнаменти воно оживляється. Коли ти береш той кусочок дерева і потім він перетворюється в якусь річ і там ми ще додаємо ті символи, які зв'язані десь далекими поколіннями - мені це приносить радість.
І хоча пані Світлана працює вчителькою, у вільний час - бере різак до рук. Сімейство Корпанюків створило і родинний музей.
Ось робота збереглася - це 67 рік така шкатулочка. Ось така тарілочка - 64 рік - Юрій Корпанюк.
Василь Лосюк, директор регіонального центру народного мистецтва "Гуцульська ґражда":
Зараз кількість майстрів зменшується. Найбільше їх було у вісімдесяті роки, це було сотнями. Зараз ми говоримо про десятки.
Ремесло занепадає, бо сама робота - знецінилися, кажуть майстри. Якщо колись це вміння давало гарний заробіток, то нині прогодувати цим сім'ю практично неможливо.
Петро Корпанюк, майстер-різьбяр:
Я пам'ятаю як мій дідо розказував, що колись за день як будував хату і робили в нього сім майстрів будівельників і він за той час заробляв на цих сім майстрів, на їду і казав, що ще йому трохи лишалося.
Більшість майстрів паралельно ще працюють на іншій роботі. У вісімдесяті, коли Гуцульщину охопила сувенірна лихоманка. Різьблені вироби тоді робили вагонами. І про якість ніхто не дбав. З мистецтва - різьбярство перетворилося на "мас-маркет".
Василь Лосюк, директор регіонального центру народного мистецтва "Гуцульська ґражда":
Косівщина була лідером із випуску сувенірної продукції, яка забезпечувала весь радянський союз, і навіть Сахалін і далекий схід.
Петро Корпанюк, майстер-різьбяр:
А тепер китайського багато є на базарі.
З ним карпатські мистецькі вироби не можуть конкурувати в ціні. А людей, які готові плати справжню вартість - не так багато. Тож різьбярство як мистецтво - потроху занепадає.
Світлана Корпанюк, майстриня-різьбярка:
Я думаю у нас все вийде і ми переможемо. І у нас появляться нові ідеї.
