З українським стягом - з ранку до вечора: у Харкові чоловік на візку намагається підняти дух містян [ Редагувати ]

З українським стягом - з ранку до вечора. У Харкові чоловік на візку намагається підняти дух містян. 52-річний Володимир прикріпив прапор до візка і запевняє, що не зніме його аж до перемоги. Після операції чоловік втратив праву ногу, проте не впадає у відчай. Каже: найголовніше - не втрачати надію.

Його візок із українським стягом одразу впадає в око. 52-річний Володимир вже став справжнім символом непереможного Харкова. Чоловік з ранку до вечора їздить центральними вулицями міста і підбадьорює харків'ян. 

Володимир Сорочинський, житель Харкова:

Каждый день я наматываю ну примерно около 40 километров. Ну, я думаю, и моральный дух у них поднимается, ну и что Україна понад усе! Ну вот так в основном все приветствуют, сигналят. В окна кричат. Говорят: можно с вами сфотографироваться. Я говорю: да, пожалуйста. А то, говорят, мы вас видим - а вы Фигаро там, Фигаро здесь. 

Володимир розповідає: коли зранку 24 лютого почув вибухи, спочатку не повірив у реальність того, що відбувається. Але потім зібрався із силами і вирішив, що може зміцнювати віру українців. 

Володимир Сорочинський, житель Харкова:

Идея эта возникла с начала войны, это мне товарищ говорит: у меня есть флаг, и он мне два флага подарил. И я начал ездить, ну где-то может с марта. Ну и дал себе слово, что не сниму, пока не закончится вся эта ерунда. 

Чоловік народився і навіть пішов до школи у росії, на Уралі. До Харкова його родина переїхала, коли Володимиру було 8 років. У країні-агресорці і досі мешкає більшість його рідні. 

Володимир Сорочинський, житель Харкова:

У меня мама оттуда родом. Папа из Харькова. Я живу здесь, будем говорить, всю сознательную жизнь. Поэтому нет, только Украина. Туда - нет. Говорят: приезжай. Но я не хочу! Не знаю.. вот какие у меня, что за убеждения во мне просыпаются, но я не хочу. Просто напросто. 

В тому, що Україна обов'язково переможе, чоловік навіть не сумнівається. Каже: головне не впадати у відчай. Адже після ночі завжди приходить світанок. 

Володимир Сорочинський, житель Харкова:

Я уже не считаю это проблемой для себя, поэтому надо не унывать. Потому что ну и друзья у меня тоже такие есть, что все плохо. Ну я говорю: ты с руками, ты с ногами! Займись чем-нибудь! Нет.. знаете, люди уходят и все. Поэтому надо держаться. Все равно мы самая сильная нация.