Пошкоджена інфраструктура та мінна небезпека: як живе Чорнобаївська громада (відео) [ Редагувати ]
У всіх деокупованих селах - однакові проблеми: зруйновані оселі, пошкоджена енергетична інфраструктура та мінна небезпека. Щоб владнати це все - потрібен час.
Жителі Херсонщини, приміром, самотужки відбудовують житло та саджають городину поміж замінованих ділянок. Херсон та ближні села в напрямку Миколаєва наші військові звільнили ще в листопаді. А від початку весни місцеві почали активно повертатися. Про життя Чорнобаївської громади - в сюжеті Марини Михайловської.
Борис із гордістю показує український прапор над своєю хатою. Його чоловік робив з дітьми власноруч, коли ще в селі стояла ворожа армія. Жовті та сині кришечки збирав у людей.
Борис Саленко, житель села Зелений гай:
Чуть не спалили мене з дитиною. Вона мені готує кришечки. Рускі ходять. А я заховався і роблю потихеньку. Поворачуюсь, а двоє з-за спини стоять. Якщо б побачили, вони мене б убили. Слава богу, одразу заховав. Потім наші зайшли, і я раз - на хату поцепив.
Сім'я Бориса в рідному Зеленому гаї прожила всю окупацію. За ті місяці, які чекали на ЗСУ, натерпілися, зізнаються, багато. "асвабадітєлі" на місцевих тисли, грабували, збиралися евакуювати всіх селян на расію.
Борис Саленко - житель села Зелений гай:
Коли вони зайшли, місяці 2 не було що їсти, зерно їли. На мясорубку мололи зерно, потом на кофемолку, щоб якийсь блинчик. Так і жили.
Зараз Борис із дружиною волонтерять. Жінка показує їх невеличкий пункт незламності.
Марина Саленко - жителька села Зелений гай:
Привозим водичку, ящички, хімію побутову нам дають, порошок, мило дають, хліб возим 2 рази в неділю. Дітям багато волонтери привозять сладості, подаруночки, одяг.
Старенька автівка, якою Борис возив гуманітарку, майже розвалилася. Бо їздити доводиться не по дорогах.
Борис Саленко - житель села Зелений гай:
У нас люди поїхали на Волгє, осталасть лише задня часть від машини. Снарядів скільки валяється по полям. Якщо дорогу не хочуть нам зробити, пишемо заяви, на гарячу лінію. Бояться нам дорогу разміновувати.
Аби мати змогу працювати, з сусідами разом купили міношукач і перевірили городи, розповідає житель сусіднього Барвінка пан Роман. Від прильотів постраждало і його обійстя.
Роман Матко - житель села Барвінок:
У мене на городі вакуумний снаряд бахнув. Вони обично внутрь закидують мусор. А це всі вікна повилітали наружу, в шифері дірки.
Пані Віра теж уже висадила городину. Тримає корівок. Цього сезону їстимуть все своє. А от торік був час, що не мали навіть що пити.
Віра Демченко, жителька села Барвінок:
Тут взагалі нема колодців. На том краю почали чистити. А то і дощову воду пили. Вони стріляють, а вона червоного кольору вода тече з криш. Собирали ту воду. В на 3 коровки. І скотину треба було. Літо ж, жара.
Після окупації складною була і зима. Селяни, щоб зігрітися, замість дров палили скрині від російських снарядів.
Хтось із сусідів загинув, хтось збожеволів за час окупації, згадує пані Світлана. А сама вона ледь не втратила внука. Молодий чоловік місяць провів в застінках у Херсоні через звинувачення у співпраці із ЗСУ.
Світлана - жителька села Барвінок:
Я ходила місяць лазила. Я чорна була, худюща. Ледь вижила. Їздила шукала. Його мама в Німеччині теж через інтернет. Таки не виявили нічого, дитину відпустили. Звоне: мобілку побили, ноутбуки повіддавали. Нічого не знайшли.
На звільнену Херсонщину люди активно повертаються. Чимало тут і переселенців з лівого берега Дніпра. Хоча в прифронтовому регіоні і досі неспокійно, українці прагнуть жити на своїй землі, у вільній країні.