Був держслужбовцем, а став стрільцем-санітаром: історія бійця [ Редагувати ]
Був державним службовцем, а у війську став стрільцем-санітаром. Наша наступна історія про бійця з Рівненщини за позивним "Студент". Псевдо йому дали побратими з батальйону "Поліські вовки", бо Станіслав не мав бойового досвіду. Але "вступні іспити" в армію склав на "відмінно". У складі 104 бригади тероборони він стримував ворога торік під Торецьком, а на початку цього року - на Куп'янському напрямку. Там військовослужбовець через обстріл втратив руку. Нині на реабілітації. У госпіталі з ним і зустрілися мої колеги.
Під ворожий обстріл Станіслав потрапив цьогоріч у березні. Уламок від ворожої міни прошив хлопцеві руку.
Розуміння того, що руки вже нема, було відразу. Вона висіла просто на шматку шкіри чи на сухожиллі. Просто висіла кисть.
У складі батальйону "Поліські вовки" Станіслав тримав оборону на Куп'янському напрямку.
Станіслав, військовослужбовець:
Там відбувалися вже активні штурмові дії з боку ворогів. Ми певними силами й засобами, які у нас були, намагалися ото все стримувати. Штурмували вони позиції із всього наявного в них ресурсу. Це були як і піхота, так і броньовані штурми, і артилерія, і міномети, і дрони - все це залучалося. Інколи - авіація.
Станіславу - 25. Він із міста Сарни. Працював у районній адміністрації. А торік вступив до лав ЗСУ - поповнив лави 104-ї бригади тероборони Рівненщини. На той момент його батько та старший брат уже боронили Україну.
Мотивація одна - війна в країні, іншої мотивації бути не може.
Станіславу побратими дали псевдо "Студент", бо він не мав жодного військового досвіду. Але "вступні іспити" до армії - склав на відмінно. Вчитися воювати держслужбовцеві довелося одразу на сході. Перший бойовий виїзд - під Торецьк.
Станіслав, військовослужбовець:
Тримали позиції вздовж каналу Сіверський Донець - Донбас. Це були весна-літо 23 року. На той момент на тій ділянці фронту відбувалися локальні сутички, більш була позиційна війна - без якихось певних просувань ні наших, ні ворога.
Рівнесенько витягнемо вверх. Ні, ні, ні. Вверх піднімаємо.
Нині Станіслав проходить реабілітацію у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни. Тут із фахівцями займається фізичними вправами.
Запихаємо цю ручку - розслабилися, відпочили. Отак.
А також вчиться давати собі раду сам - без сторонньої допомоги.
Це такі ніби здається, на перший погляд, елементарні речі і, здавалося б, що це легко робиться, але насправді отакі речі як взутися, вдітися, носки одягнути, волосся зав'язати однією рукою - насправді це дуже важко.
Руслана Кухаревич, фізична терапевтка:
Коли він виходить за межі нашого закладу, ми повинні переконатися, що він самостійно може робити все, що він робив до травмування. Завдання на першому плані - це не є вправа якась, а вміння.
Усі вправи та настанови фахівців шпиталю Станіслав виконує ретельно. Навіть якщо щось не вдається - боєць не здається.
Станіслав, військовослужбовець:
Праця над собою - це в першу чергу чим треба себе налаштувати на це все, і просто будь до цього готовим, іти, іти і йти до цього.
Головне у процесі реабілітації - підтримка найближчих людей, каже Станіслав. Вдома на нього чекає наречена. Своїй коханій Юлії боєць освідчився між ротаціями.
Станіслав, військовослужбовець:
Моя наречена зі мною була від 10 березня, від мого першого потрапляння в госпіталь, і до кінця червня вона зі мною побула. Вона мене виходила, вона була моєю опорою, підтримкою. І взагалі вона людина, яка змушувала мене вставати рухатись, рухатись і як швидше відновлюватись, реабілітуватись.
Як тільки військовослужбовець завершить реабілітацію, пара планує побратися. Попереду у Станіслава - протезування і знову навчання, бо треба буде ще опанувати штучну руку. З цієї війни, каже, виніс для себе найважливіший урок:
Я по собі навчився цінувати життя, навчився цінувати кожну миттєвість, секунду, хвилину.
