Два роки тому розпочався Херсонський контрнаступ: як ЗСУ нищили ворога [ Редагувати ]
Сьогодні особливий день в історії українського опору. Рівно два роки тому розпочався Херсонський контрнаступ. Операція, яка тривала близько трьох місяців, завершилася звільненням правобережної Херсонщини й самого Херсона від російських окупантів. І надихнула мільйони українців на подальшу боротьбу. Як Збройні Сили змусили ворога відступати, як визволителів зустрічали херсонці та як місто живе зараз - про це дивіться далі.
Літо двадцять другого року. Перед тим, як розпочати контрнаступ на Херсонському напрямку, українські війська провели копітку роботу. Протягом кількох місяців знищували логістичні шляхи окупантів з лівого на правий берег Дніпра. Били артилерією по мостах, щоби позбавити ворога забезпечення.
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив":
А коли відбувалось якесь накопичення на правому березі - вже М-142 HIMARS працював по цих складах з боєприпасами, з паливно-мастильними матеріалами, командних пунктах, пунктах управління - все це змушені були росіяни через деякий час винести на лівий берег.
Тож на кінець серпня росіяни на правому березі фактично опинилися в ізоляції. І ось тут українці пішли у контрнаступ. Спершу з півночі області, а потім одразу з трьох напрямків. Експерти зазначають, що цей рух не був швидким, а навпаки зваженим та продуманим. ЗСУ працювали на виснаження противника, тому серед українців були мінімальні втрати.
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив":
Коли, наприклад, не працює у ворога логістика, то ніхто одразу не поров гарячку і не йшов там в якісь наступальні дії з метою прорвати оборону: ні, було витримано, коли ворог був виснажений і не міг повноцінно забезпечувати свої оборонні дії.
Олег Зелінський на той час був пресофіцером шістдесят третьої окремої механізованої бригади, яка у складі інших підрозділів брала участь у звільненні Херсонщини. Перше, що згадує чоловік, це піднесений настрій серед бійців: не могли дочекатися, коли підуть в атаку.
Олег Зелінський, офіцер відділу зв'язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування "Південь":
Я приїжджав до хлопців в підрозділи, вони стоять на передовій і кажуть: Олег, ти там більше знаєш, розкажи: коли вже підемо вперед, коли йдемо вперед?
Військовий зізнається: було складно. росіяни встигли спорудити лінії оборони, замінували все навколо, а населені пункти з цивільними людьми використовували як живий щит. Утім українські війська поступово повертали території. І чим далі просувалися, тим швидше тікали окупанти. Кидали у паніці речі, боєкомплекти та навіть техніку.
Олег Зелінський, офіцер відділу зв'язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування "Південь":
Знаєте, я думаю, річ у тому, що це була не їхня земля, а наша. Наші хлопці знають, що якби вони десь прорвали оборону, то він стане на наступну позицію і буде оборонятись там. А ці ж хлопці - у них не було ментального: за що воювати. Вони не були на своїй землі, не захищали своїх матір, жінку, дитину.
У результаті, вже від жовтня, українські війська почали одне за одним звільняти від окупантів села та містечка правобережної Херсонщини та частково Миколаївщини. І всюди наших бійців квітами зустрічали місцеві жителі. Утомлені, залякані, але нарешті вільні.
Ми вісім місяців без десяти днів були в повній окупації, наше село, і дякую вам, що від учора ми відчули запах свободи! Слава ЗСУ! Слава!
Одинадцятого листопада окупанти остаточно залишили правий берег Дніпра. Свою втечу сором'язливо назвали "відведенням військ". І цього самого дня українські підрозділи звільнили Херсон.
Пацани, молодці! Слава Україні! Пацани, ви найкращі! Зараз порвуть, реально зараз порвуть!
Понад вісім місяців окупації: викрадання громадян з проукраїнською позицією, тортури, ґвалтування та вбивства. Тепер це все позаду.
Юлія Тушина, жителька Херсона:
Ми сиділи, в основному, в хатах і старались менше виходити взагалі на вулицю, тому що бачили їх озброєними, з танками оцими - вони ж по вулицях їздили, вони просто лякали людей!
Протягом тижня на центральній площі Херсона збиралися юрби містян, які святкували звільнення.
Олена та Сергій Юхимчук, жителі Херсона:
Дуже чекали, дуже чекали - ми вірили, що прийдуть, вірили, ми тільки не розуміли, коли, але чекали.
У підсумку - блискучий Херсонський контрнаступ істотно змінив ситуацію на південному напрямку.
Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив":
В принципі, ми маємо зараз безпечну ділянку - правобережну Херсонщину, яка не надає можливості росіянам планувати та розвивати свої наступальні дії на Миколаївську область, а також планувати наступи на Одеську область.
Утім, залишаючись на лівому березі, окупанти всю агресію виміщають тепер на жителях правобережжя. Накривають Херсон та прилеглі села вогнем з артилерії, б'ють ракетами та керованими авіабомбами.
Юліан Лучко, голова ради волонтерів при Херсонській ОВА:
У Херсоні ситуація вкрай важка. Кожен день обстріли, кожен день, на жаль, почастішали удари дронами, ФПВ, скиди, кожен день, на жаль, є поранені та загиблі. Але ж все одно тримаємось, тримаємо місто, в місті залишається велика кількість людей.
Ось так, у перервах між ворожими обстрілами, пенсіонери йдуть до волонтерів по харчі. На запитання "чому не виїжджають" - найчастіше можна почути: нема куди їхати чи просто хочу залишитися тут.
Тамара, жителька Херсона:
Що її розказувати, ви ж самі бачите, яка ситуація. Живемо, тримаємося і сподіваємося на Перемогу швидше.
Херсонці вірять: незабаром Збройні Сили звільнять і протилежний берег Дніпра від російських загарбників. І пам'ятають, яку ціну українські воїни заплатили за Херсонський контрнаступ.
