У Петриківці мати звела церкву в пам'ять про загиблого сина-бійця [ Редагувати ]
На Дніпропетровщині мати загиблого військового Ірина Тезик побудувала церкву на честь сина Костянтина. Дерев'яний храм звели у рідному селищі родини Петриківці, і він став першим храмом ПЦУ в окрузі. Тут уже правлять служби, але будівництво й облаштування триває.
Це відео з особистого архіву родини Тезик. На ньому - полеглий аеророзвідник роти ударних безпілотників "Ахіллес" Костянтин.
Ірина Тезик - мати загиблого військовослужбовця:
Він спочатку був на Харківському напрямку, визволяли прилеглі до Харкова території, а потім на Донецький напрямок їх перекинули. Вони завдавали великої шкоди рашистам, і Костя говорив, що він навіть і танк підбив. Каже: клич у телеграмі дали, хто буде здавати позиції ЗСУ, тому будемо платити великі кошти. Він оце як сказав, у мене серце стислось. Думаю, все, якесь передчуття було не хороше.
Материне серце відчуло біду. Уже за два тижні надійшла звістка - сина убито. Життя Костянтина обірвалося 31 жовтня 2023 року на Донецькому напрямку біля села Кліщіївка.
Ірина Тезик - мати загиблого військовослужбовця:
35 років йому було, не жонатий був, не залишилося в мене ні внуків, нікого. Моя родина - це брат, сестра одна і друга, племінники.
Про найбільше горе в житті пані Ірина розповідає у храмі, який звела на честь свого сина та інших полеглих військовослужбовців. Дерев'яна церква має назву Святого рівноапостольного Костянтина. Збудувати її жінка вирішила в день, коли ховала сина.
Церкву зводили за заощадження родини та виплати від держави після смерті воїна - загалом пішло майже 2 мільйони гривень. Будівництво розпочали цьогоріч у червні, завершили у жовтні до роковин загибелі Костянтина. І це перший храм Православної Церкви України у Петриківці.
Олександр Штепа - настоятель храму:
До цього воїнів, які загинули, уже понад 60 чоловік у Петриківці, за яких молюсь, їх ховали, як звичайних мирян загиблих на війні, зараз ми ховаємо, як загиблих воїнів.
Роботи у приміщенні досі тривають, незабаром мають встановити іконостас. А ще облаштують територію навколо церкви та створять алею слави воїнів - це бажання близького родича Костянтина, його дядька. Анатолій розповідає, як у перші дні великої війни разом із небожем прийшли у військкомат.
Анатолій Лисенко - дядько загиблого військовослужбовця:
Ми мости охороняли, центральні траси охороняли. День і ніч ми були на сторожі із ним. Багато хлопців, з якими ніс службу, уже на тому світі, їх немає в живих. Ми хочемо зробити алею Слави, якось оздобити петриківським орнаментом. Хочемо зробити квітнички, щоб кожна родина прийшла і могла посадити свою квіточку.
А мати полеглого воїна каже: ця церква - зараз її єдиний порятунок і надія.
Ірина Тезик - мати загиблого військовослужбовця:
Для мене це все. Завдяки цьому храму я живу, в мене якісь плани, в мене якісь мрії.
