Дівчина, яка щодня рятує людей на фронті: історія нескореної українки – військового парамедика [ Редагувати ]

Заради кожного життя - ризикувати власним. Щоби ніхто не знав болю втрати. І отримав медичну допомогу, на яку має право за Конституцією. І яка є можливою лише заради сміливості і позиції українських медиків. 

Таких - як Катерина Галушка. Вона - щодня на фронті рятує інших. Від війни, яка забрала її коханого.... Історію молодої, сильної й нескореної українки - військового парамедика - слухала Ярина Марків.

Катерина хизується своїм гардеробом на часі. Поверх - модний псок...

В ньому я ношу свої набої до свого автомату. 

Далі - ще один аксесуар, капелюх!

Обовʼязково шолом...

Та цупка жилетка...

Бронеплита. В мене тепер є керамічні плити - улюблені (сміх).

Й не менш улюблена косметичка! Завважки - 6 кілограмів! 

Це найважче, що є у моєму житті, власне.. 

І чого тільки не знайдеш у жіночій сумці....

Саме перше - це завжди турнікети, це бандажі і ..тампонада ..осколкові кульову тампонуєш, поранення закріпляєш, це все бандажем.

..і рятуєш життя. Катерина Галушка - з позивним "ООН" - військовий парамедик. 

24 лютого без жодних вагань дівчина закинула підбори в далеку шафу, взула берці й вирушила на фронт. 

Катерина Галушка, парамедик:

Бо в мене є місія - заради кожного життя. І це найпрекрасніша місія, яку я могла собі в цьому житті обрати.

З дитинства Катя мріяла стати істориком. У минуле з головою поринула з 2014-го - в Київському університеті імені Шевченка. 

За три роки перебування тут я для себе дуже багато відкрила, що росія й Україна в стані війни ось уже 300 років. Покоління за поколінням українців змушене страждати, змушене втрачати неймовірну кількість людей тільки через імперські амбіції росії. 

І треба з цим закінчувати - прийняла для себе рішення дівчина. Пройшла вишкіл у школі «Госпітальєрів» - й у свої 22 вперше опинилася на фронті. 

Це була одна ротація? Скільки ви там були? - Ні, з 19-го року починаючи, я відвідала, це було точно 4 ротації і вони тривали по декілька тижнів. Як би я могла спокійно дивитися людям в очі, своїм друзям,військовим і волонтерам - знаючи скільки роблять вони і шо нічого не роблю я? Так не повинно бути.

Найважчою для Катерини виявилася ротація, яка розпочалась із повномасштабним вторгненням. 

5 березня, коли загинув Антон, для мене це стало новим рушієм… Цей браслет - він був на ньому в момент,коли він загинув. Я його під час ротації з себе не знімаю - для мене це як якийсь оберіг.

Антон Гевак - морський піхотинець, командир взводу 140-го розвідбату, Катеринин коханий чоловік - героїчно поліг у бою з ворогом під Маріуполем. У день першого зеленого коридору… 

Він підбив з NLOW танк. Колона росіян зупинилася. Це дало можливість іншим відступати. Але якийсь росіянин він вистрелив у нього кулею.

Найжахливіше, що бачила Катерина на цій війні. 

Коли привозять тіло - на яке дивляться його батьки. І крик матері над цим тілом, її сльози... Це те, чого вже ніколи не зможеш забути.

Й нікому не побажаєш відчути. 

А що ти маєш зробити зараз, щоб ніхто цього не пройшов не пережив? Працювати, працювати й рятувати життя. 

Ризикуючи власним. Під обстрілами, 24/7. Попри страх і біль втрати - не здаватися. Бо внесок однієї людини - вартий півсотні життів! Стільком пораненим уже допомогла Катерина. Контузія, кульові, опікові, осколкові різного ступеня тяжкості - те, з чим має справу дівчина чи не щодня. 

Катерина Галушка, парамедик:

В мене був такий поранений - я його везу, там просто немає вже по факту на чому тій руці триматися. І ти себе привчаєш - холодна голова й все, шо має бути в цій голові, це чітке відпрацювання алгоритму, який ти знаєш: оглянути - надати допомогу. 

Й евакуювати ЖИВИМ до стабілізаційного пункту чи лікарні в зеленій зоні. Це - головне завдання парамедика. Найважче проходити цей шлях із цивільними, - зізнається дівчина.

Цивільні не готові до того, що вони будуть зазнавати поранень. І це нормально власне. Бо людина все життя жила простим життям і не готувала себе до війни. 

І війна ж для військових, не для мирних людей. Яких прицільно вбивають росіяни. Від їхніх рук уже загинули більше десяти цивільних медиків, майже півсотні - зазнали важких поранень. 

Чимало військових лікарів загинули на передовій, декотрих - окупанти взяли в полон. Серед бранців - й близький друг Катерини - захисник «Азовсталі» - Михайло.

З ним зв'язку немає. Він не з'являється ніде в мережі. До нього не можу додзвонитися, але в мене є маленька радість, поруч з ним є його командир. Він нам тричі передав, що скажи Каті і вона нехай передасть його мамі з Михайлом - все добре, він живий, здоровий, все добре, все нормально. Сподіваємося всі на скору зустріч. 

Заради друга й заради всієї України Катерина продовжуватиме виконувати свою місію - рятувати життя. 

Перемога має прийти. І ніяких поступок для нашого ворога. Перемога буде і вона прийде на наших умовах.