Працюють на фронті і в тилу: як медики рятують бійців [ Редагувати ]
Учора вони працівники лікарень, сьогодні - рятують бійців на фронті. Тисячі фельдшерів і медсестер, хірургів та анестезіологів від початку війни вдягнули однострій, аби працювати на передовій. До Дня медичного працівника, який відзначали напередодні, Роман Барашев збирав історії тих, хто працює на 2 фронти: на лінії зіткнення і в тилу.
Це той випадок, коли лікар лікує лікаря. Дмитро за освітою фельдшер. Працював в містечку Сарни на Рівненщині. На початку війни пішов на фронт добровольцем.
Вже четвертий день нічого не міняється. Дрони літають, навіть вийти не дають.
Разом із побратимами виходив на бойові завдання. Надавав першу допомогу пораненим в окопах. А цьогоріч у лютому і сам зазнав поранення.
Позивний "Дімас", бойовий медик батальйону "Поліські вовки":
Уже спускалися, перед нами болото, його ж надо було перейти, це лютий місяць був, пішли прильоти, ми попадали, й таке відчуття, що мені хтось кувалдою дав у плече. Напарнику кажу, подивись, що у мене. А він каже: Дімас, в тебе дірка в бушлаті, а в мене відчуття ніяке, тяжкість і все.
Віталій Пічка, судинний хірург відділення хірургії магістральних судин Національного центру ім. Шалімова:
Уламок пройшов крізь плече, грудну клітину, пошкодив магістральну судину, у зв'язку з чим у нього перестала функціонувати повноцінно рука. Була потрібна надскладна операція, яку ми виконали. На даний час з військовим все гаразд, відновлюється.
У Національному науковому центрі імені Шалімова лікують хворих із надскладними патологіями.
Олександр Усенко, директор Національного центру хірургії та трансплантології ім. Шалімова:
У нас багатофункціональна клініка, яка має можливість оперувати на органах грудної і черевної порожнини, на кінцівках. Політравма, яка потребує багатофункціонального підходу й участі багатьох фахівців.
Віталій Пічка, судинний хірург відділення хірургії магістральних судин Національного центру ім. Шалімова:
Займаємося лікуванням важкопоранених, з якими не можуть впоратися звичайні шпиталі.
10 лікарів і медпрацівників Національного центру працюють нині в зоні бойових дій, розповідає Олександр Усенко. За кордон з початку великої війни виїхали тільки три спеціалісти.
Олександр Усенко, директор центру хірургії та трансплантології ім. Шалімова:
99% лікарів нашого закладу і медичного персоналу залишились на місцях і працювали в ці часи. І працюють зараз, за що я дуже вдячний нашим людям.
Павло - онколог. На початку повномасштабного вторгнення був на фронті 9 місяців.
Павло Петельський, онколог, старший лейтенант медичної служби:
Брав участь як в медичній евакуації, так і в роботі стабілізаційного пункту нашої бригади. Займаємося тим, що вивозимо поранених з таких місць у більш цивілізовані місця для надання висококваліфікованої медичної допомоги.
Павло наголошує: з огляду на розширення Збройних сил України в умовах війни треба розширювати й військову медичну службу.
Павло Петельський, онколог, старший лейтенант медичної служби:
Треба більше засобів для надання домедичної допомоги. Це турнікети, це кровоспинні засоби. Скільки б їх не було, завжди повинно, щоб їх було більше. Вороги - це є миші, вони з'їдають всі запаси їжі й медикаментів. Тому тим, хто новоприбулі лікарі до зони бойових дій, хочу зазначити, щоб не залишали медичні засоби без нагляду.
Ольга Уніцька, завідувачка відділення воєнної та інноваційної кардіохірургії Національного інституту ім. Амосова:
Нас не готували в університеті до такого. У нас не було бойової медицини, навіть військову кафедру у нас скасували, коли я закінчувала університет.
Кардіолог Ольга Уніцька керує відділенням воєнної кардіохірургії в Інституті Амосова. Його створили у клініці в перші місяці війни.
Ольга Уніцька, завідувачка відділення воєнної та інноваційної кардіохірургії Національного інституту ім. Амосова:
Левову частку займали порушення ритму серця. На фоні посиленого стресу наростають вади клапанні - це доволі дивно, бо в молодих людей 40-50 років те, що зазвичай типове для людей старше 60-65 років. Тобто хвороби серцево-судинні у чоловіків помолодшали.
Роман Барашев, кореспондент:
Свята святих Інституту Амосова - операційні. Саме тут лікарі щодня повертають поранених до життя. Зараз у цій операційній вони вилучають уламок із серця бійця.
Василь Лазоришинець, директор національного інституту серцево-судинної хірургії ім. Амосова:
На сьогодні ми маємо близько 2000 військовозобов'язаних, які за останні роки - 22-23 прооперовані на серці. З них 121 пацієнт - це бойова травма серця. З перших днів війни і до сьогоднішнього дня жоден військовозобов'язаний не заплатив ні одної копійки. Все лікування йде коштом держави.
Недавно директор Інституту Амосова відвідав стабілізаційні пункти та передові хірургічні групи у зоні бойових дій на Харківщині. Каже, за останні 10 років військова медицина істотно змінилася.
Василь Лазоришинець, директор Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. Амосова:
Це уже космос порівняно з тим, що було в 14 році. Модулі на базі автомобілів, там уже хірург, анестезіолог готові до оперативного втручання, хворого подали й негайно оперують. Раніше було, що надають допомогу на полі бою, після цього хворий поступає в регіональний госпіталь і тільки після цього до нас в Інститут. Ми спростили цю всю логістику. Хворим з пораненням серця надають невідкладну допомогу на полі бою і негайно він транспортується, або це гелікоптер, або залізничний транспорт, або автомобіль - в Інститут.
Дмитро Сакевич, серцево-судинний хірург, офіцер медичної служби:
На фронті там весь спектр хірургії. Нема там понятій, що ти чогось не вмієш, чогось не знаєш. Якщо не знаєш, маєш доволі швидко навчитися.
Дмитру 28 років. За фахом - серцево-судинний хірург. Але, як сам зізнається, війна зробила його хірургом широкого профілю. Пішов на фронт невдовзі після народження доньки.
Дмитро Сакевич, серцево-судинний хірург, офіцер медичної служби:
Пропустив її перший рік народження, був на фронті, мене совість за це гризе, але я розумію, що не хочу, щоб ця вся історія перекочувала на їхнє покоління. Більшість військових лікарів - на них лиця немає, вони втомлюються, але живуть ідеєю, що потрібно допомагати, тому що хто, як не ми?
Дмитро розповідає: пункти, де лікують поранених, для ворога - ціль номер один.
Дмитро Сакевич, серцево-судинний хірург, офіцер медичної служби:
У мене 20 липня було нове день народження 23 року. Слава богу, тоді всі живі залишились. Були прильоти С-300. Вони виявляють точки там, де надається медична допомога, здійснюють вогневе ураження в це місто. І це доволі часто. І при цьому вогневому ураженні лікарі теж гинуть.
Війна вчить цінувати життя, кажуть медики, які працювали на лінії зіткнення. Змушує замислитися над тим, щоби прожити його з користю. Адже від кожного з тих, хто оперує, перев'язує, знеболює, залежить порятунок сотень життів.
Дмитро, позивний "Дімас", бойовий медик батальйону "Поліські вовки":
Після реабілітації звичайно повернуся в підрозділ. Хлопці чекають, дзвонять, коли вже ти, доктор, приїдеш.
