Уряд України нехтує скарбами "чорного континенту" [ Редагувати ]

На відміну від "Днів Європи", які в Україні завжди проходять з розмахом, - "День Африки" святкують лише африканські студенти - в українських вузах. Така ситуація віддзеркалює відносини України з країнами "чорного континенту" загалом. Попри чималі перспективи економічної співпраці - "офіційний Київ" збирається закрити частину посольств.

Наша знімальна група побувала у Ліберії - країні, багатій покладами діамантів. І на власні очі переконалася - український бізнес може доволі успішно там працювати. Як видобувають діаманти, і чому за це досі не взялися українські підприємства - матеріал Акіма Галімова:

Ліберія країна діамантів, але на те щоб їх видобувати у держави не вистачає коштів. Брудна робота і кришталевий результат. Тут видобувають діаманти.

Африканські джунглі, бездоріжжя - за вікном проносяться маленькі села. Тут рідко з'являються машини і місцеві мешканці - з цікавістю розглядають приїжджих. Цей район Ліберії називається Лофа. Саме в цей місцевості - ґрунт найбільш насичений діамантовою породою. 

Ось - перша копальня. Тут працює три людини. Принцип такий - викопати яму, яка згодом наповниться водою. Потім ґрунт кидають назад, але перед тим промивають - на такій сітці. Врешті-решт на ній - залишається лише каміння, і можливо серед нього - десь блисне маленький коштовний камінчик.

Видобуток діамантів, це дуже важка робота. За день на такій маленький шахті можуть перебрати кілька тон ґрунту.

Мухамед Барі і його робітники - вже кілька днів нічого не знаходять. Хлопець стурбований, адже зовсім скоро прbйде шеф копальні забирати товар, а віддавати нічого. 

Мухамед Барі:

Я вперше потрапив на цю роботу і вже знаю, що не залишусь тут надовго. Це тільки здається - що ми тут на діамантах сидимо, а їх на цій копальні не так і багато. І половину від знайденого віддаємо босу.

Таких копалень у Ліберії тисячі. Після громадянської війни, яка тривала тут понад 20 років, уряд країни намагається ретельно відстежувати, хто видобуває діаманти і як їх вивозять з Ліберії. Адже за часів війни - тут добре вивчили термін "криваві діаманти" - це ті, що їх обмінювали на зброю. 

Ґабріель Вільямс, заступник міністра інформації, культури та туризму Ліберії:

Ліберія має виконувати певні вимоги, встановлені ООН, і врегулювати процес обліку. Будь-які дії з діамантами мають бути зареєстровані в уряді. Це робиться для того, щоб коштовні камені не міняли на зброю. В нас навіть є спеціальне міністерство, що контролює діамантовий бізнес.

На кожні сто тонн ліберійської землі  - в середньому припадає 10 каратів діамантів. Видобувати їх може кожен - хто придбає ліцензію. Вона коштує 50 тисяч долларів. Свій бізнес тут вже налагоджують американці, росіяни, бельгійці, китайці. Українських підприємств з видобутку немає.

А ось це вже промисловий видобуток діамантів. Кар'єр однієї з іноземних компаній. Принцип пошуку тут такий самий, але розмах більший. Екскаватори, бульдозери, стрічка для промивання - тут все доведено до автоматизму. І лише самі діаманти  - вже після промивки ґрунту - вибирають руками.

Саме на такій копальні побував київський бізнесмен Олександр.

У його офісі  - будинку українсько-ліберійської дружби - майже всі сувеніри з Африки. Там він частий гість. В планах побудувати бізнес - на чорному континенті. Тим паче, каже Олександр, що й самі ліберійці зацікавлені в іноземних інвестиціях і технологіях.

Олександр Жук, підприємець, засновник Будинку українсько-ліберійської дружби:

Это, по-моему мнению, последняя страна, где еще не поделены полезные ископаемые. Страна, где ресурс из-за того, что была война практически 16 лет - совсем не разрабатывался. В стране есть боксиды, железная руда, алюминий, золото, алмазы, красное дерево. Государство берет несколько процентов с оборота, все остальное - пожалуйста вывозится в Украину, перерабатывается - это робочие места, зарплаты, налоги, это опять же экспорт продукции.

Але серйозний бізнес без підтримки своєї країни - в іншій не "стане на ноги", каже Олександр. Приміром, у Ліберії немає посольства. І працювати там без дипломатичної підтримки майже неможливо.

Олександр Жук, підприємець, засновник Будинку українсько-ліберійської дружби:

Почему нашему правительству не интересно - это загадка. Мелкий бизнес входит на уровне подсолнечного масла, зеран, пива, но это не интересно государству абсолютно.

Нині на всі 53 африканські країни - Україна має лише 12 своїх посольств - це 22 дипломати. І попри те, що за останні кілька років - товарообіг з Чорним континентом зріс майже у 20 разів, Міністерство закордонних справ збирається зменшити кількість представництв. Економлять витрати. Ігор Гуменний, - директор третього територіального департаменту МЗСу, до сфери його діяльності входить Африканський регіон. Чиновник пояснює, мова не йде про вихід дипломатів з Африки, це скоріш оптимізація української присутності на континенті.

Ігор Гуменний, директор 3-го територіального департаменту МЗС України:

Ми говоримо про те, що може бути переміщення з цієї країни в іншу. Виходячи з інтересів які можуть бути найбільш важливими для України. Нам треба сконцентрувати зусілля набільше уваги на тих країнах, де будуть економічні політичні дівіденти. Тому що посольства - це гроші.

Якщо з деякими країнами - товарообіг мізерний, - наприклад, Анголою, то навіщо там посольство, роз'ясняють в міністерстві. Між тим, посадовці не беруть до уваги - що ця країна - одна з найбагатших на природні копалини. В державі стрімко розвивається економіка - найвищі показники зростання ВВП - на всьому континенті.

Така ж сама зовнішня політика і щодо Ліберії. Як країну, перспективну для економічної співпраці - її не розглядають. І українські бізнесмени на такі діамантові копальні - поки можуть приїздити хіба що на екскурсії. 

Акім Галімов, Вадим Ревун, "Подробіці тижня", телеканал "Інтер".