Українське село переживає не найкращі часи: як врятувати? [ Редагувати ]

Українське село переживає не найкращі часи: молодь виїжджає, інфраструктура занепадає. За часи незалежності з мапи України зникли чотири сотні сіл.

Наші кореспонденти побували в найменшому селі на Закарпатті. Як там живуть люди? - про це у сюжеті. 

"Там раз дале клуб 2, тоже нихто не ходить , аде три тоже полу пуста, аде зовсім пуста, но а ще дали є , ще дале", - говорить Олексій Бескид, житель села Лікіцари.

Олексій Бескид - один із 15 постійних жителів найменшого села на Закарпатті Лікіцари. Із сумом показує порожні хати й розповідає, що колись тут мешкали майже триста людей.

"Мої батьки говорили, що було 53 дітей, значить на такоє село на 53 на такоє село, як нашоє було десь 55 номеров то хватило но, училися у 2-ві зміни", - говорить Олексій Бескид, житель села Лікіцари.

Нині в селі залишились переважно пенсіонери. Бабця Анна найстарша - їй 92 роки. Каже - за її молодості ніхто й не думав їхати із гірського колоритного села. Та важке життя в горах змусило людей шукати кращої долі.

"Люди померли, діти у вароши, бо шо туй є хата єдна", - говорить Анна Качур, жителька села Лікіцари.

У село не ходять автобуси, дорога розбита. До найближчого магазину люди ходять пішки - 7 кілометрів гірською стежкою. Ті, хто залишився, намагаються забезпечити продуктами себе самі.

"Всьо маєме своє, паселя своя, капуста своя, цибуля своя, чеснок свуй", - говорить  Ілля Штелиха, житель села Лікіцари.

Немає лікарні, водопостачання. Та в селі зберегли церкву 17 століття, нині це пам'ятка архітектури. Службу божу правлять раз на місяць. Відкривають святиню і для туристів. Із сусіднього села для цього доводиться приїжджати Марії Курін.

"Я багато раз відкривала, бувало що і на день і два раз три раз треба було прийти. Оці свічки я даю, щоб люди купляли. А ці, вже куплені, бо я їх лиш тоді запалюю, коли іде літургія коли молитва", - говорить Марія Курін, жителька села Турички.

Колись у Лікіцарах була школа, навчалися у ній пів сотні дітей. Нині від закладу не лишилося і сліду. А єдиний школяр у селі Андрій на уроки їздить до школи-інтернату в сусіднє село Турички. Вчиться тиждень, а на вихідні ось цим УАЗиком повертається додому.

"Я сам там, єдин, єдний тай і всьо, там більше никого магазина в нас них, там в магазин ходиме піше треба урости та зроблю, якісь буду розвиватися", - говорить Андрій Штелиха, житель села Лікіцари.

Хоч у селі немає навіть з ким пограти, Андрійко каже: коли виросте, рідну домівку не залишить. Мріє, що колись тут знову вируватиме життя. Адже високогірне село вражає своєю природою.

Відродити життя в селі сподіваються за допомогою туризму, а ще розраховують на дачників. Інакше Лікіцари просто зникнуть з карти України.