Історія 13-річного хлопчика: уламок від рашистського снаряду влучив у шию дитини [ Редагувати ]

Далі - історія 13-річного Святослава Ричкова, який вижив після вкрай важкого поранення під час обстрілу Лисичанська 9 травня. Російська армія відзначала день перемоги, вбиваючи та калічачи ні в чому невинних дітей. 4-сантиметровий уламок влучив Святославу у шию і, пробивши легеню, зупинився на рівні діафрагми.

Поруч були батько та матір хлопця - вони не розгубилися і правильно надали першу допомогу, а українські військові відвезли підлітка до лікарні у Бахмуті. Уламок витягли аж у львівській дитячій лікарні, і зараз Святослава вже перевели з реанімації у звичайну палату.

Як почувається хлопець, і про що мріє - розкаже Вікторія Балицька.

Мінно-вибухове поранення Святослав дістав дев'ятого травня у рідному Лисичанську біля свого дому. Була хороша погода, батьки хлопця та сусіди вийшли на вулицю, бо обстріли наче припинилися. Проте неочікувано прилетів ворожий снаряд.

Олена Ричкова, мама Святослава:

Вроде как закончилась как тишина, а потом ниоткуда она появилась так вот вжих и взрыв, и всё. Пострадал мой ребёнок Святослав и сосед Коля.

13-річному Святославу уламок влучив у грудну клітку через шию. У паніці батьки не відразу це помітили.

Олена Ричкова, мама Святослава:

Святик как заорёт: "мама, мне руку оторвало". А я поворачиваюсь так и смотрю - рука на месте и думаю, наверное, я неправильно услышала. А он начинает просто хрипеть, и я вижу у него именно горло разорвано. И я тогда уже бегом подскочила, рукой вот так зажала эту рану. Его вот так жмешь.

Це були найжахливіші миті у житті - пригадує Олена. Їй треба було якось рятувати сина, але відійти від нього вона не могла.

Олена Ричкова, мама Святослава:

И он вот пить пить. И он начинает пить - я слышу, у меня под рукой, когда он пьет, я понимаю что там это самая прямо хлюпает. Я знаю что рука у меня бросать нельзя. Я тогда принимаю решение - говорю оторвите большой пластырь, прямо широкий. И что получается: постепенно я убирала пальцы лейкопластырем, вот это получается она была рана рваная - я её вот так вот пальцами, там всё аккуратно, чтобы получилось как защёлка.

Сусіди автомобілем завезли Святослава з батьками до найближчого розташування українських військових, а ті вже - швидкою до лікарні в Бахмуті. Там надали невідкладну допомогу і першим ж евакуаційним поїздом, у реанімаційному вагоні відправили хлопця до Львова. До дитячої лікарні Святослав пртрапив у вкрай важкому стані.

Юрій Король, Торакальної хірург лікарні святого Пантелеймона 1-го медоб'єднання Львова:

Травма була важка, тому що уламок десь біля 4 сантиметрів в діаметрі пройшов через надто ключичного ділянку, поламав ребро, практично через всю легеню пройшов через верхню та середню частку і застряв в нижній частині правої легені.

Львівські хірурги видалили уламок з легені та стабілізували стан Святослава.

Дмитро Грицак, Завідувач хірургічного відділення лікарні Святого Миколая 1-го медоб'єднання Львова:

Взагалі це є смертельна травма і справді це чудо, що він не загинув на місці. І що не були ушкодження магістральні судини.

Святослава вже перевели з реанімації у звичайну палату. Він спілкується з однолітками та бавиться в ігри на телефоні - поки що однією рукою, бо друга - травмована. От тільки на душі у хлопця - тягар.

Святослав Ричков, поранений хлопчик:

Мне грустно, обидно, скучно, у меня все життя отобрали.

Як тільки стан Святослава поліпшився, він намагався додзвонитися до батька, якого востаннє бачив 9 травня у лікарні в Бахмуті. Очі тата, який прощався, хлопець не забуде ніколи.

Святослав Ричков, поранений хлопчик:

Когда меня уже увозили с больницы, он стоял и смотрел как мы уезжаем. І відтоді вже зв'язку не було у вас?. – Ні.

У Лисичанську, крім батька, залишилися бабуся та дідусь Святослава. Що з ними усіма - невідомо.

Олена Ричкова, мама Святослава:

Дело в том, что щас у нас с ними нет связи. У нас в городе нет вообще никакой связи. И допустим задать вопрос "хотели бы вы уехать?" просто некому. И мы не знаем даже что сними и как.

Святослав дуже хоче повернутися додому. Тільки перед початком війни батьки йому виділили окрему кімнату, про яку він давно мріяв.

Святослав Ричков, поранений хлопчик:

Я просто переехал с зала в свою новую комнату, а там она не обустроена ничем. Надо переклеить обои, потому что отклеились из-за войны. И добавить полочки, и сделать немножко пространственней, кресло новое поставить нормально. И кровать другую.

А ще у першій половині березня під Києвом зник старший брат Святослава, за яким він дуже сумує. Серед загиблих його не було, знайшли лише документи.

Святослав Ричков, поранений хлопчик:

Старший пропал без вести. А второй в Киеве работает на армию.

Олена Ричкова, мама Святослава:

Старший сын Рычков Ростислав Дмитриевич, пока не было войны, он работал под Броварами, там склады. А жил он в Боярке. Я когда проходил село Бобрыке, и в этот момент как раз получается это было 10 марта, тоже были обстрелы и он с того времени больше на связь не выходил. И он считается без вести пропавший.

Святослав та його мати Олена вірять, що їхні родичі знайдуться і вони разом відзначатимуть Перемогу України.

Олена Ричкова, мама Святослава:

Хотелось бы конечно чтобы это все закончилось, чтоб в конце концов мы собрались все вместе и просто жили, и радовались жизни. Утром просыпались: солнышко, птички. И засыпали, чтобы не было звука выстрелов.