Життя в пеклі: журналіст та керівник телеканалу розповів про реалії Маріуполя [ Редагувати ]

Журналіст та керівник маріупольського телеканалу Микола Осиченко розповідає: в його родині до спорту байдужий лише він. Тож поки усі тренуються, він розповідає нам про Маріуполь. Каже, ще на початку березня у місті зникли світло, мобільний зв'язок та інтернет. Втім, навіть у таких умовах Микола намагався інформувати людей про події у місті. Спочатку в телеефірі, потім  - у соцмережах.  

Микола Осиченко, переселенець з Маріуполя:

Мобильная сеть она как-то добивала там где-то на самый верх. Что у нас делали люди? Они лезли на церкви, на высотки, где-то еще и пытались ловить сеть. Минутный видеоблог, да, в самом низком качестве, он мог литься на Фейсбук у меня час. То есть, я час стоял с рукой, поднятой в самый верх и вот это ждал.

Потім перестали працювати банкомати та термінали, люди, які не встигли зняти готівку, фактично залишилися без грошей. Під обстрілами місцеві жителі годинами стояли у чергах, щоб придбати хоч якісь продукти. Також не було опалення та води. Аби її дістати - доводилося докласти чималих зусиль.

Микола Осиченко, переселенець з Маріуполя: 

У нас была отопительная система дома в доме, мы слили воду оттуда. Снег, когда выпал, это надо было видеть, выбежали великовозрастные все люди: эй, снег. Но обман, знаешь, обман,  потому что мы слишком давно закончили школу,  институты,  мы забыли физику о том, что с ведра снега плотноутрамбованного, воды будет вот так. 

Микола зізнається, звук літаків, що вночі кружляли над містом, ніколи не забуде. Каже, цей моторошний гул заповнює геть усе. Тож коли чув його, йшов у кімнату та накривав собою сина. 

Микола Осиченко, переселенець з Маріуполя:

Я понимал, что  ему так спокойнее, я это чувствовал. А с другой стороны, я понимал, как  здравомыслящий чувак, что это не даст ничего. И вот это чувство, что ты не можешь защитить свою семью вообще никак, я понимал то, что я лег, это ничего не даст, вот вообще ничего. Самолет он выжигает все. 

Родина вирішила евакуюватися в середині березня, після того, як біля будинку прилетіло кілька ракет, а потім снаряди почали падати постійно. Микола каже, залишати дім і бігти світ за очі - довелося вже вдруге. У 2014-му він евакуювався з Донецька. Зараз же планує залишатись у Запоріжжі. Загалом, за даними міськради, майже за 4 місяці війни у місто приїхали понад 146 тисяч людей. Усіх, хто евакуюється, зустрічають у спеціальному центрі. 

Олексій Савицький, начальник управління по роботі з молоддю та сім'єю Запорізької міської ради: 

Кожного дня місто зустрічає, надає першу допомогу медичну, надає все, що потрібно людям,  надає гігієнічну допомогу, також транспортом міста людей вивозять в шелтери.

Віталій, волонтер:

Багато з  людей дякують за це, відчувають наше тепло і заботу і ця віддача від людей, це дуже важливо і вони відчувають, що ми їх раді бачити, що їх тут підтримують, що їх тут чекають 

Антоніна приїхала у Запоріжжя із Сєвєродонецька. До евакуації родина з шестирічною дитиною, півтора місяця прожила у підвалі. Разом з іншими жінка потроху волонтерила. Збирали продукти та розвозили нужденним. Згадуючи усе, що довелось пережити, вона не може стримати сліз. 

Антоніна, переселенка із Сєвєродонецька: 

Было страшно, всегда, когда объявляли зеленый коридор, попадали под обстрел,  бывали раненные,  бывали и смертельные случаи. Дома уже по факту нет, но каждый раз, когда об этом задумываешься, в это не хочется верить, это очень тяжело.

Зараз родина пакує речі - збираються на Західну Україну. Три місяці тому поїхала із Запоріжжя й Анастасія. Сім'ю дівчини прихистили у Німеччині.  Настя розповідає, евакуюватися вирішили з кількох причин. 

Анастасія, біженка із Запоріжжя:

Бо в нас є діти, ми відповідальні за їхні життя, до того ж, моя мама потребувала негайного медичного лікування і звісно лікування має бути у безпечному місці.

Настя каже, із того, що довелось пережити, найбільше лякає невідомість. Погоджується із цим і психологиня Ірина.

Зазначає, страх, біль, відчуття втрати та невизначеність - це найчастіше із чим звертаються до неї переселенці. Тим, хто переїхав у інше місто чи країну, Ірина радить не засиджуватись у статусі біженця. 

Ірина Марті, психологиня:

Дуже важливо на даний момент, хто вже живе місяць або два тут, це структурувати своє життя, розуміти, що треба займатись діяльністю, треба шукати роботу, треба десь себе реалізовувати.

А ще, якщо є можливість, Ірина радить не прибирати зі свого життя речі, які радували вас у минулому.  Це може бути спорт, творчість чи живе спілкування. Інна Гогой, Ігор, Воробій, Подробиці, Телеканал Інтер, Марафон, Єдині новини.