Рити надійні окопи - важливо: історія бійця десантно-штурмової бригади [ Редагувати ]

Сила нашої армії в кожному окремому бійці. В незламній їхній волі. Мої колеги поспілкувалися з бійцем десантно-штурмової бригади Вальтером Шеффером. Чоловік боронить країну з 2014-го. Зараз він на лікарняному - тож знайшов час на розмову.

Дві кави? Одну?

Кава для журналістів від військового - не така, як п'ють в окопах.

Вальтер розповідає: 

Ось моє горня, з якого я п'ю каву. Просто запарюю повне горня і так і п'ю.

Зараз військовий 80-ки, Вальтер Шеффер, на лікарняному у Чернівцях. Про воєнні будні нагадують кадри у телефоні.

Вузол зв'язку, зарядні, телефони. Це моя кімната віп, в якій я живу півтора місяця. Отака в мене краватка.

Вальтера мобілізували ще у 2014. І тоді він не мав військового досвіду.

Вальтер Шеффер, військовий ЗСУ:

У перший ще тиждень ми копаємо, треба копати. Ти до цього так відносишся. Ну куди? Я ще вчора вдома сидів, нічого не робив, гроші заробляв. А тут вже копати треба. І незрозуміло хто віддає мені, віддає якісь накази. І через деякий час, пару тижнів нас вишикували та показали нам відео з Волновахи, де було розбито вщент 51 бригаду. Оце був такий переломний момент, що дійсно вбивають і гинуть. Тоді загинуло дуже багато хлопців. От з тих пір я почав вчитися копати…

За кілька місяців активних бойових дій він навчився, як рити надійні окопи, стріляти із кулемета. Потім продовжив доправляти допомогу війську як волонтер. А в лютому 22 року Вальтер зібрав амуніцію і пішов у частину.

Вальтер Шеффер, військовий ЗСУ:

Я не Рембо, але бути корисним я змушений був, і хотів бути корисним. 23 лютого із три десятки хлопців, яких я знаю ще з 14 року, вже були в частині. Люди, з якими були з 14 року знайомі, і не міг би подумати, що вони ще колись візьмуть до рук зброю, тому що були дуже серйозно поранені, але вони знову взяли до рук зброю, повернулись з-за кордону і загинули. Це дуже важко.

Військовий розповідає, як разом із побратимами визволяли від російської нечисті Харківщину. Неможливо забути, як українських бійців зустрічали місцеві.

Вальтер Шеффер, військовий ЗСУ:

Чоловік з хлопцем вийшов: добрий дєнь, а что за крести в вас на машинах? - Я кажу: ми ЗСУ. - О! Слава Україні! І в людей хвилин 10-15 - маса народу, і люди починають розмовляти. Таке враження, що їм не дозволяли говорити, це просто. Маса інформації, різної. Я ніколи не бачив, щоб люди настільки були раді, задоволені. Стільки емоцій. Люди на коліна падали, руки беруть, щоб цілувати.

Заради кожної наступної перемоги, Вальтер навіть на лікарняному допомагає війську.

Це з яловичиною, а є ще з креветками? - Так. - Це друзі зі Штатів передають - Рідня.

Як додаток до техніки, яка допомагає воїнам закріплювати позиції. Тепер Вальтер хоче роздобути аероскоп, а також потужні батареї для безперебійного зв`язку. У нагоді стає навіть таке.

Шапка-вушанка. Ну куди ж без шапки-вушанки, куди ж вони без шапок-вушанок, га? Ось такі от трофейчики.

Усе, що залишилося від окупантів, можна продати на аукціоні.

А цей чувак - Супонько Дмитро Володимирович - народився у Чернігівській області, до речі. Ось, російський паспорт його, трудова книжка. Уволєн всюди за те, що прогулював, ну…

Вальтер і сам бере участь в аукціонах, щоб підтримати бійців. Тепер має особливу річ. Підпис політика, який чимало зробив для перемоги України, придбав за 31 тисячу гривень.

Ну по перше, гроші ішли на придбання автомобіля для хлопців. А по друге, блін, ви колись бачили кепку з автографом Уїнстона Черчилля? Уявляєте, а в мене є Бориса Джонсона... - Якби не ЗСУ, що було б з нами? - Ми були б уже територією росії. Якби не ЗСУ. Так, так і... ми б уже були в рабстві. А, починаючи із 24 лютого, більшість населення українського була би знищена, просто знищено, як націю.

Поки Вальтер лікує травму, він не припиняє допомагати побратимам. І хоче, щоб оцей вогонь підтримки не згасав.

Вальтер Шеффер, військовий ЗСУ:

Нам потрібно більше снарядів, нам потрібно більше всього. Того, чого в нас немає зараз. Того, чого ми не змогли закупити й зібрати, починаючи з 19 по 22 рік. Нам потрібен людський ресурс, який закінчується. Тому що, хто б що не казав: герої не вмирають. Вмирають. І хлопці, які з 14 року мали бойовий досвід, вони теж закінчуються, вони теж гинуть.

Тому кожен має робити все, що може, щоб воїни могли повернутися додому після перемоги над окупантом. І відпочити на морі у визволеному від рашистів Криму.