Німці порівнюють українські міста зі зруйнованим у Другу світову Берліном [ Редагувати ]
У який день почалася відбудова Берліна точно сказати не можуть навіть історики
Нині чимало людей у Німеччині порівнюють зруйнований у Другу світову Берлін із українськими містами, які потрапили під російський терор сьогодні. Та попри те, що тоді Німеччина була не потерпілою стороною, а агресором - німці добре розуміють, що означає поняття "відбудувати країну".
Як реанімовували майже зруйнований вщент Берлін - і що про цей період зараз розповідають очевидці - розкаже Тетяна Логунова.
Тетяна Логунова, кореспондентка:
"Маріуполь, Бахмут, Харків. Зруйновані росією українські міста нагадують нам… Німеччину після Другої Світової війни". Таке порівняння нині часто можна почути від німців. Від політиків, людей, які пережили ту страшну війну, і тих, хто знає про неї лише з уроків історії. Всі вони неодмінно підкреслюють і наголошують: звісно, тодішня Німеччина, на відміну від України, була не жертвою, а агресором. Але водночас, німці, як ніхто інший, знають - відбудувати зруйновану війною країну можливо. І не просто відбудувати, а зробити її найвпливовішою державою Європейського Союзу, його економічним двигуном. А столицю - Берлін, від якої 77 років тому не залишилося каменя на камені, - одним із найкомфортніших міст світу.
Гюнтер Бьом, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Коли я бачу новини з України, я згадую те, що пережили ми. Те, що пережив я, коли був дитиною. Українці, які стоять на руїнах свого життя, викликають в мене неймовірне співчуття. Мені здається, що це знову відбувається зі мною.
Гюнтер Бьом знає, про що говорить. Другу Світову він бачив на власні очі. Коли гітлерівська Німеччина її почала - йому було віім років, коли програла - 14. Берлінцям, згадує чоловік, обіцяли, що на місто не впаде жодна бомба. І не хто-небудь, а рейхсміністр авіації Герман Герінг. Утім, нацисти схибили. За роки війни Берлін пережив майже 400 авіанальотів, на нього скинули 70 тонн бомб. Особливо активно місто атакували під кінець війни.
Гюнтер Бьом, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Британці та американці поділили бомбардування, у них був графік. Британці атакували нас уночі, американці - вдень. Ми бачили, як літаки летіли містом, ППО ж не було. Ми, діти, стояли на вулиці і дивилися на небо.
Схожі спогади і в Ганса-Йоакіма Лолла. Він трохи молодший за пана Бьома - у 1945-му йому було вісім.
Ганс-Йоакім Лолл, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Добре пам'ятаю події, починаючи з 1943-го року. Якщо була хороша погода, без дощу і вітру, ми знали, що прилетять бомбардувальники. По радіо повідомляли, що літаки помічені в районі Брауншвайга та Ганновера, лунала повітряна тривога і ми спускалися в підвал. Кожен другий чи третій день. Усе залежало від погоди.
Будинок, де жив пан Бьом, зруйнували під час одного із таких авіанальотів і родину відправили жити за місто. Помешкання родини Лолл вціліло, але мати постійно їздила сусідніми селами. Щоб обміняти свої прикраси на їжу.
Гюнтер Бьом, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Тоді багатьох берлінців, які втратили дах над головою, відправляли жити за місто. Жінок із дітьми, чоловіки ж були на фронті. Ось і нас відрядили, розподілили у чужу домівку, яка стояла порожня. Ми не могли відмовитися, ми мусили там жити, спати у чужих ліжках.
Ганс-Йоакім Лолл, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Мама міняла свої прикраси на картоплю, моркву, цибулю і привозила овочі додому. Картопля була для нас дорожча за діаманти. Її дуже тоненько чистили і варили, а з лушпиння робили млинці. Ми називали їх берлінськими млинцями.
А ще обидва берлінці добре пам'ятають, як виглядав післявоєнний Берлін.
Ганс-Йоакім Лолл, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Жахливо, жахливо. Десь 80 відсотків усіх будинків були зруйновані. Куди б ти не пішов, усюди бачив лише руїни.
Гюнтер Бьом, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Не скажу у відсотках, але район, де ми жили - Фрідріхсхайн - повністю лежав у руїнах. І знаєте, що цікаво, перші знищені у 1943-ому році будинки відбудували з блискавичною швидкістю. Міністр пропаганди Геббельс тоді казав - нічого страшного, Берлін стане ще кращим, ніж був. І вони справді все відновили. Але лише один раз. Потім в нацистів уже не було ані сил, ані ресурсів.
Після капітуляції нацистської Німеччини суцільною руїною був фактично весь Берлін. І це не перебільшення. Просто погляньте на документальні кадри, зняті влітку 1945-го. Ряди будинків без дахів та стін - десятки, сотні, тисячі. Зруйновані цілі вулиці і квартали.
Томас Флеммінг, історик, автор низки книжок про історію Берліна:
Центральна площа Берліна - Паризька, де ми зараз знаходимося, була зруйнована. Бранденбургські ворота були частково зруйновані. Третина усіх помешкань у Берліні - а це 550 тисяч - були зруйновані. По вулицях не можна було не те що їздити, навіть ходити. Всюди лежали уламки.
Просто неба жили тисячі людей. У вцілілих будинках не було води, світла, каналізації. Щоб набрати відро води - берлінці по кілька годин стояли в черзі до бюветів. Щоб приготувати їжу - рубали на дрова дерева у знаменитому парку Tіргартен.
Гельмут Тротнов, історик, засновник і колишній директор берлінського "Музею союзників":
Зараз це просто неможливо уявити. Не працювало… все. Ми говоримо про Берлін, велике місто, і тільки уявіть було зруйновано все - системи електро- і водопостачання, каналізація. Нічого не функціонувало.
Ті часи берлінці називали "stunde Null" - "нульова година" - тобто повний розрив із нацистським минулим і початок нової, кардинальної іншої епохи. І тоді мало хто вірив, що місто вдасться відбудувати.
Гюнтер Бьом, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Я не вірив. І не тільки я. Багато хто пропонував відбудувати Берлін не тут, де все зруйновано вщент, а деінде. Наприклад, на Люнебурзькому пустищі. Але слава богу, там і досі пасуться вівці, а Берлін залишився на своєму місці.
У який день почалася відбудова Берліна точно сказати не можуть навіть історики. А от з чого вона почалася - знають усі. Спершу треба було розчистити завали. Тільки уявіть - у травні 45-го на вулицях Берліна лежали 45 мільйонів кубометрів уламків, сміття та мотлоху. Німці навіть підрахували - цього вистачило б, щоб збудувати стіну з Берліна до Кельна. Шириною 30 метрів і 5 метрів заввишки. Тоді думали, що тільки прибирати завали доведеться років 10. Впоралися раніше. Завдяки "трюммерфрауен" - жінкам руїн. На знак подяки в Берліні їм поставили чотири пам'ятники. Ось один із них. Просто в центрі міста, біля Червоної Ратуші, де нині працює мер столиці.
Із знаряддя - кирки, кувалди та лопати. На обличчях - щасливі усмішки. Ланцюжки жінок, які вручну розбирають завали, - без цих кадрів післявоєнну хроніку Берліна не уявити. Їх залучили через дефіцит робочих рук - багато чоловіків загинули, були поранені або потрапили в полон.
Томас Флеммінг, історик, автор низки книжок про історію Берліна:
Жінки робили це, бо розуміли, наскільки це важливо. Утім, був і корисливий інтерес. Їм видавали талони на їжу. У післявоєнному Берліні їжа була на вагу золота.
У "трюммерфрауен" брали жінок від 15-и до п'ятдесяти років. І доручали їм сортувати каміння та цеглу.
Ганс-Йоакім Лолл, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Жінки брали непошкоджені цеглини, відчищали їх від цементу і складали у блоки. І ці блоки були початком відродження, фундаментом, на основі якого можна було заново будувати країну.
Щоправда, кілька років тому роль "трюммерфрауен" у відбудові післявоєнного Берліна та інших німецьких міст поставили під сумнів. Низка істориків заявила: якби завали розбирали лише жінки, то вони не впоралися б і донині. Мовляв, руїни розчищали будівельні фірми, в яких була спеціальна техніка. Допомагати їм союзники примушували військовополонених і колишніх активістів нацистської партії. Утім, саме образ працьовитих усміхнених німкень, які голіруч розбирають завали, вирішили розтиражувати. Щоб підняти моральний дух населення. Але з такою трактовкою - погоджуються не всі.
Гельмут Тротнов, історик, засновник і колишній директор берлінського "музею союзників":
Ні-ні! Достатньо тільки глянути на фото тих часів. Як у новій німецькій, так і у західній пресі на всіх світлинах з руїн - жінки. Їх роль у відбудові Берліна задокументована французами, британцями та американцями. І не підлягає жодному сумніву.
Отже, вцілілі цеглини відкладали для подальшого використання. А що робили з мотлохом та непотребом? З уламками берлінських будинків, які вже ні на що не годилися?
Гюнтер Бьом, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Уламки вантажівками вивозили на звалища. І їх було так багато, що в Берліні з'явилося кілька штучних гір. "тойфельсберг" у районі Грюневальд і ще одна в районі Панков. Але я на пам'ятаю її назви.
Ось вона, Тойфельсберг або "чортова гора". Важко повірити, що під ногами в нас руїни післявоєнного Берліна - уламки щонайменше 15-и тисяч будинків. Свого часу штучну гору засипали землею та піском та висадили тут тисячі дерев та кущів. До речі, до об'єднання Німеччини потрапити на територію Тойфельсберг без спеціальної перепустки було неможливо. Тут працювала американська радіолокаційна станція і саме звідси під час Холодної війни Сполучені Штати прослуховували високопосадовців Німецької Демократичної Республіки та країн Варшавського договору.
Але повернімося у післявоєнний Берлін. Після завершення Другої Світової переможці поділили місто на чотири окупаційні зони: американську, радянську, британську та французську. І взялися за відновлення інфраструктури.
Гельмут Тротнов, історик, засновник і колишній директор берлінського "музею союзників":
Про житлове будівництво спершу ніхто і не думав, бо просто не було матеріалів. Почали з інфраструктури - лінії електропередач, водопроводи, каналізація. Вдумайтесь, під час блокади Берліна у західній зоні міста збудували демонтовану радянськими військами електростанцію. Всі необхідні компоненти доправили літаками, за допомогою повітряного мосту. Це була справжня сенсація.
Електростанція запрацювала у 1949-ому - у рік остаточного поділу країни. У травні та у жовтні на території післявоєнної Німеччини утворилися дві держави - ФРН та НДР. Поділили і Берлін. Одна частина - у вигляді анклаву - відійшла до Західної Німеччини, інша до Східної. Сорок довгих років в одній частині міста будували капіталізм, в іншій - соціалізм. І саме тут, в Берліні, дві системи та ідеології конкурували між собою.
Томас Флеммінг, історик, автор низки книжок про історію Берліна:
І сторони дуже старалися виграти змагання. І ця конкуренція втілилася у надзвичайно масштабні та амбітні проєкти з відбудови Берліна.
На початку шістдесятих Західний Берлін перетворився на один великий будівельний майданчик - розповідає Манфред Улітц, голова спілки історії Берліна. Якщо одразу після війни привести до ладу вцілілі помешкання намагалися самі берлінці, то тепер до справи взялася держава. Спершу будинки зводили із цегли і каміння, яке відсортували трюммерфрауен. І позначали їх спеціальними табличками - із зображеннням берлінського ведмедя.
Манфред Улітц, голова спілки історії Берліна:
Цей будинок - повністю з будматеріалів, які знайшли серед руїн. На початку шістдесятих у Берліні з'явилися таких багато. За допомогою таких табличок берлінці з гордістю повідомляли - дивіться, ми змогли, ми відбудували.
У одному з таких будинків - мешкав і пан Бьом.
Гюнтер Бьом, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
У 1956 році я разом із молодою дружиною оселився у нашій першій квартирі. На будинку була табличка з ведмедем. Нам там не дуже подобалося і згодом ми переїхали на північ міста. Тоді я вперше відчув, що найгірше позаду, що ми вибралися.
Грошей західним берлінцям не бракувало. Капіталістичну частину міста спершу відбудовували за рахунок плану Маршала - коштів, які американці виділили на відновлення післявоєнної Європи. А потім у Західний Берлін прийшли великі інвестори.
Манфред Улітц, голова спілки історії Берліна:
Зараз ми знаходимося біля "Європа-центру", на перший погляд це звичайна сучасна багатоповерхівка. Але уявіть - її звели у 1965 році! І тоді це було чимось фантастичним! З ковзанкою, кінотеатром! Центр збудував приватний інвестор і це була справжня сенсація для людей, які звикли, що все навкруги сіре.
Не відставали від класових ворогів і в Східному Берліні. Відбудовувати місто там почали з монументального проекту - алеї Сталіна. Нині ця вулиця носить ім'я Карла Маркса.
Манфред Улітц, голова спілки історії Берліна:
У 1949-му році Сталіну виповнилося 70 років і в НДР вирішили його вшанувати, ініцюювавши масштабне будівництво. Ці будинки, які називали "палацами для робітників", теж зводили з цегли зруйнованого Берліна. Всі помешкання були сучасними - з вбудованими кухнями, кахельними ванними, навіть із терасами. Якби в НДР так будували і надалі, то їм би не знадобилася Берлінська стіна, ніхто б не рвався в західну частину міста.
Утім, вже на початку шістдесятих у молодої Німецької Демократичної Республіки виникли серйозні економічні труднощі. І влада пішла на вкрай непопулярний крок - підвищила виробничі норми. Всім жителям НДР запропонували працювати на 10 відсотків більше. За ті самі гроші. Першими на протест вийшли будівельники.
Манфред Улітц, голова спілки історії Берліна:
800 робітників, які будували алею Сталіна, вирішили поскаржитися. 16 червня 1953 року вони прийшли до будинку уряду, але, як це було прийнято в НДР, до них ніхто не вийшов. І наступного дня люди прийшли знову. Але вже не 800 будівельників, там стояв увесь Східний Берлін. Це було перше велике повстання проти комуністичної влади. Його придушили за радянськими танками.
Житлове питання в НДР вирішили трохи пізніше. Завдяки панельним будинкам - з ліфтами, центральним опаленням та сміттєпроводом. Отримати квартиру у так званій "платтенбау" мріяв кожен житель НДР. А після об'єднання Німеччини - так само кожен хотів із неї виїхати. Тож владі довелося підігнати панельки під західні стандарти.
Манфред Улітц, голова спілки історії Берліна:
Більшість цих будинків викупили корпорації з нерухомості, банки. Вони відремонтували фасади, зробили ремонт. Те, що ви зараз бачите - це не справжня НДР. Східна Німеччина 40 років нічого не робила зі своїм житловим фондом, він занепадав.
До речі, тільки після об'єднання Німеччини відбудували і кілька візитівок, без яких сучасний Берлін просто неможливо уявити. Так, у Бундестагу з'явився прозорий скляний купол - його спроектував зірковий британський архітектор Норман Фостер. Приватні інвестори з нуля звели Потсдамер-Платц із її нетиповими для Берліна хмарочосами - під час поділу Німеччини тут був пустир, по якому проходила стіна. А ось цей міський палац відтворили і урочисто відкрили взагалі лише кілька років тому.
Томас Флеммінг, історик, автор низки книжок про історію Берліна:
Десятиліттями, Берлін відбудовували десятиліттями. І, здається, і досі ще будують. Скільки грошей витратили? Точно мільярди, багато мільярдів.
Гельмут Тротнов, історик, засновник і колишній директор берлінського:
Не скажу вам точну суму. І на ті часи вона була гігантською. Але через те, що відбудова тривала поетапно, крок за кроком, не треба було одразу шукати величезну суму. Відбудову планували поступово.
77 років. Після завершення Другої Світової минуло багато часу. Берлін пережив поділ та об'єднання. Зруйнував стіну та поклав край холодній війні. Став столицею нової Німеччини. Містом, де кожен п'ятий житель іноземець. І місцем, у нічні клуби якого спеціально приїздить молодь із усієї Європи. Утім, і досі в Берліні можна знайти сліди тієї війни. Їх зберегли навмисно. Як нагадування і попередження.
Меморіальна церква кайзера Вільгельма колись була найвищим храмом Берліна. Колись - це до війни. У 1943-ому, під час одного із авіанальотів, у церкву влучила бомба. І церква залишилася без стометрового шпиля, апсид та вежі. Після Другої Світової руїни храму хотіли знести і збудувати нову церкву. Утім, берлінці не дали цього зробити.
Манфред Улітц, голова спілки історії Берліна:
Вона була символом західного Берліна, нагадуванням про жахи війни, яка не має права повторитися. І берлінці сказали - ми хочемо, щоб храм залишився стояти напівзруйнованим. Одна із газет навіть провела соцопитування. За збереження церкви проголосувала більше вісімдесяти відсотків.
А на поодиноких старих будинках у центрі Берліна, де навесні 45-ого йшли запеклі бої, і досі можна побачити сліди від куль. Це шрами, які залишила місту Друга Світова. Як нагадування про страшну війну, яку почала та програла Німеччина. І як доказ, що навіть з попелу і руїн можна збудувати нове місто, країну і життя.
Гюнтер Бьом, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Коли прийде мир, я сподіваюся, що станеться скоро, ви візьметеся відбудовувати вашу країну. І ви точно впораєтеся. Бо ви дуже хоробрі і та сильні.
Ганс-Йоакім Лолл, житель Берліна, очевидець подій Другої Світової війни:
Ніколи не опускайте руки. Ви, українці, дуже вперті. Ви завжди кажете "ми впораємося" і цим ви нагадуєте мені берлінців. Збережіть цю силу, цей оптимізм і віру. І тоді у вас все вийде.
