На Рівненщині дефіцит медичних працівників [ Редагувати ]

В Україні бракує лікарів. Майже дві сотні медичних вакансій лише на Рівненщині. У регіоні потребують і сімейних лікарів, і профільних спеціалістів. Медиків бракує і у великих міських лікарнях, а в маленьких сільських амбулаторіях - і поготів. Громади обіцяють надати фахівцям житло й гідні зарплати, аби лише їхали до них на роботу. Куди поділися лікарі - дізнавалися мої колеги.

- Що Вас на цю мить турбує? - Прийшла, скарги на головний біль, серцебиття.

Пані Валентина прийшла у сільську амбулаторію. Зранку, каже, стало зле. Просить виміряти тиск.

Валентина, жителька села Привільне:

Треба вже в такому віці трохи контролювати, не допускати, щоб вище 140 було.

Оглядає пенсіонерку медсестра Неля Михайлівна. Вона тут і за фельдшера.

Неля Середа, медсестра:

Першу невідкладну допомогу надаю. Треба людину госпіталізувати, також вирішую питання це.

От тільки направлення на діагностичні обстеження чи лікарняний Неля Михайлівна видати не може. Це має робити сімейний лікар. А його у селі Привільному вже три роки як немає.

Валерій Слива, директор Дубенського центру первинної медико-санітарної допомоги:

Закінчила інтернатуру. Сюди була направлена на роботу. Вона відпрацювала певний період часу, але, у зв'язку з певними сімейними обставинами, звільнилася. Тут не пов'язано з тим, що умови були якісь гірші. Все було добре, є автомобіль, є забезпеченість повністю всім обладнанням.

Амбулаторія обслуговує майже дві з половиною тисячі людей. І всі чекають на лікаря. Йому обіцяють і гідну зарплату дати, і житлом забезпечити.

Юрій Момотюк, голова Привільненської тергромади:

Забезпечення квартирою з відшкодуванням енергоносіїв. Тобто все, що необхідно. Автомобіль є - швидка допомога. Ми в пошуку постійно, подаємо інформацію, ми постійно оголошення закидаємо.

А це вже лікарня міста Березного. Травматолог Ольга Анатоліївна оглядає своїх пацієнтів. Їх у неї понад пів сотні.

Ольга Калініченко, лікар-травматолог:

Відділення в нас розраховане на 20 ліжок, але в основному на стаціонарному лікуванні перебуває 40-50 людей, так і амбулаторних. Вони приходять, і там черга може бути з 10-15 чоловік, аби ми тільки їх прийняли і подивились.

Лікарня обслуговує громаду, де понад п'ятдесят тисяч жителів. На всіх лише два травматологи. Бракує й інших фахівців. Нині шукають 13 лікарів. І викручуються як можуть.

Василь Піддубний, головний лікар Березнівської центральної міської лікарні:

В основному в нас проблема це анестезіологи, лікарі відділення екстреної допомоги, вузькі спеціальності. Наші лікарі здобувають додаткову професію. Вони беруть сумісництво і займають ці посади.

У закладі лікується й чимало військових.

Олег, військовослужбовець ЗСУ:

Попала міна в голову, пробила шолом, але не розірвалася - "вісімдесятка". Коли вже рвалися біля мене інші міни, так і в коліно залетіло.

Олег доліковує тут ногу. Поранення зазнав під Бахмутом. Каже, був у кількох прифронтових лікарнях. Тепер поряд з домом.

Олег, військовослужбовець ЗСУ:

Я просто попросив за місцем проживання. І сказав, що в нас лікарі теж непогані.

Олегу і його сусідам по палаті потрібна реабілітація. Донедавна у цій лікарні не було такого фахівця. Тому опанувати ще й таку спеціальність довелось урологу.

Юрій Осійчук, лікар-уролог:

Навантаження великого немає по урологічних хворих, як і амбулаторно, так і стаціонарно. Керівництво вирішило мене скерувати на спеціалізацію з реабілітації. Сьогодні це дуже потрібно.

Загалом на Рівненщині нині майже дві сотні вакансій лікарів. Медиків шукають як великі лікарні у містах, так і маленькі амбулаторії у селах. У регіоні мізкують, де їх взяти.

Олег Вівсянник, директор департаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської облдержадміністрації:

Залучаємо лікарів як внутрішньопереміщених осіб, так і лікувально-профілактичних закладів. Ми перекваліфіковуємо фахівців з інших напрямків, де є, можливо, надлишок тих фахівців або їх багато. Третій основний резерв - це лікарі-інтерни, які закінчують навчання.

Молодих спеціалістів чекають і в Березному. Та на Полісся ті їхати не поспішають. Хоча, дарма, каже Ольга Анатоліївна. Вона й сама переселенка зі Слов'янська.

У маленьких містечках роботи багато, спеціалістів мало. Якщо треба - ми б навчили, якщо треба - ми допомогли б і ніколи б в роботі не відмовляли б.