З першого дня війни допомагають ЗСУ: історія родини волонтерів [ Редагувати ]
Буквально щойно, завдяки вам, для бійців "Карпатської Січі" вдалося зібрати тисячі гривень. Щиро дякуємо всім. Тим, хто не втомлюється, хто вірить та донатить нашим захисникам. Сьогодні, без перебільшення, і ваш день, адже кожен, хто робить пожертви, певною мірою є волонтером. Натомість на третій рік війни загальний рівень донатів знижується. Про це кажуть і самі військовики, і благодійні фонди. Взнаки дається втома людей від війни та фінансові труднощі. Але є приклади, що вражають і надихають. Наша колега Ярина Марків поспілкувалася з цілою родиною волонтерів, для якої допомога війську - філософія та спосіб життя.
Його місія - бути голосом та рушієм українського тилу. Зв'язковим між захисниками й тими, кого захищають. Сергій Шелудько - волонтер. Звичайний фермер з невеликого київського міста Березань разом з дружиною та дітьми допомагають війську з першого дня великої війни. Через ютуб-блог. Десятки придбаних автівок, сотні відремонтованих і перевзутих. Допомога на мільйони гривень. Одна сім'я здатна об'єднати тисячі людей. Родина доводить: Україна вистоїть.
І взимку, і влітку його звичайний день виглядає ось так:
Туди побіг - сюди побіг.
Він знімає, працює і прямує до лінії фронту, щоби допомогти.
Машина відремонтована, перевзута, новенька резина, завдяки команді. Це 41 бригада.
Сергій розповідає, як усе починалося. Ютуб-блог чоловік веде про господарство 6 рік. А від початку вторгнення перепрофілював його у майданчик для збору коштів. Адже сам не зміг стати до лав Збройних Сил. Натомість його рідний син захищає наші терена.
Розпочали допомагати з першого дня. Продуктами харчування для нашої територіальної оборони. А потім матуся збирала на тепловізор для мого знайомого. Він мені як син. Леся каже, можливо, використаєш YouTube? І я спробував. Ми купили 3. Не один, а три! І пішло... Це було досягнення мети.
Далі збір один за одним. Чого тільки не вигадувала сім'я Шелудьків, щоб назбирати якнайбільше коштів:
Співаємо, робимо лотерейки, мама якусь продукцію віддає, тато робить свої футболки, чашки. Я хочу жити в мирній країні та щоб не було ракет, "шахедів" і не було багато загиблих героїв....
Леся Шелудько, волонтерка:
Вони хочуть, щоб вони всі повернулися додому живі й здорові, щоб нарешті настав мир.
Люди втомилися, розповідає сім'я волонтерів. Благодійні прямі етери дивиться все менше підписників. А потреби ЗСУ тільки зростають. Зараз основний запит - машини, а головне - ремонт, якісне обслуговування. А ще РЕБи.
Сергій Шелудько, волонтер:
Останній прямий ефір, який я провів у суботу, це результат 157 тисяч гривень завдяки небайдужим. Це матері, які втратили своїх синів, це дружини військовослужбовців. Ну, і більшість просто небайдужих людей в Україні, з-за кордону. Яких ти вже знаєш не по позивних, а по акаунтах. Поремонтували більше сотні. Їх не рахую. Резини ми придбали за 2 з лишнім роки, більше п’ятиста комплектів. Автомобілів придбали 80. РЕБів зробили 26.
Натепер у волонтерській команді блогера і електрик, і автомеханік, і десятки людей інших технічних спеціальностей. У дворі цілий автопарк на ремонт. А в сусідському гаражі підпільне виробництво РЕБів!
Юрій Бугаєнко, електрик:
На фронт закупали й передавали РЕБи. Щось мені привозили в ремонт. А потім стало питання ну як, дорого і важко купить. Тобто создавать самим. Ну, так і почалося, вже антени самі виготовляємо.
Звичайні робітники не просто власноруч розгорнули справжнє виробництво, а й змогли суттєво знизити собівартість засобів радіоелектронної боротьби.
Це вже зроблена заготовка, відро розплавлене - це захист.
РЕБи захищають наших воїнів від ворожих ФПВ-дронів.
Тікали хлопці, доганяли дрони. 10 метрів недольоту. Госпіталь, но люди живі, десь так. РЕБ був включений в той момент.
А ось ще один член команди - водій. Він піднімає найбільш розбиті автівки "з колін".
Олег Кривинчук:
Нема ні передка, ні кришки, нічого немає, лише 1 віконечко. Моя робота, вона врятувала. Хоч 1 життя - це вже коштує дуже дорого.
Автівки благодійники відвозять до лінії зіткнення особисто. І наживо від захисників чують про потреби війська. А назад, у тил, евакуюють машини на ремонт.
Сергій Шелудько, волонтер:
- Хочеться їх всіх просто всіх так забрать і поїхати додому. - А скільки йому років. - 22. - Хто він? - А це наш майбутній командир роти. І через місяць ти дізнаєшся, що це дитя виводить з оточення цей підрозділ. 172 бригада. І ти просто пишаєшся, що ти мав можливість з ним спілкуватися. І тобі не соромно просто дивитися йому в очі.
Місцеві благодійниці, відомі як "Янголи Березані" та "Баришівська Хунта", а також дружина Сергія - Леся з доньками дбають про те, щоб захисникам було ситно й тепло. Й щоразу в поїздку передають воїнам смаколики.
Леся Шелудько, волонтерка:
Хлопці, які знаходяться там, знають, що є тил, який їх підтримує, яка б ця підтримка не була - чи продуктова, чи машини. Чи просто навіть словами, просто вислухати. В кожного своя трагедія, в кожного свої переживання.
Надія у свої 15 теж має свідому національну позицію.
Надія, волонтерка:
Це мій поклик. Я вважаю, що волонтерити повинен кожен в Україні, хто тут зараз знаходиться. Хто не приймає дії на полі бою.
Дівчина неодноразово їздила з батьком передавати війську допомогу. І точно знає, що таке війна. Бо побачила все на власні очі. Вважає: це великий крок до усвідомлення:
Надія, волонтерка:
Ремонтували авто "двохсотих". І це була ніч, і виходить так, що треба було за мною в машину перенести в іншу. Це було дуже... Бачити на власні очі, і ти розумієш, що там це чийсь батько, брат...Важко...
Чи не найважче, каже Сергій, втрачати тих, кому допомагав. А ще відвідувати поранених героїв.
Сергій Шелудько:
Нас запустили в реанімаційне відділення. Це було просто... Я боявся йти. Тому що я - з двома руками двома ногами. Лежать 2 хлопці як риби. Просто дихають. Кажуть мені, цей хлопчина тільки 3 години як прийшов до тями. Вже 2 неділі в комі. Кінцівок нема... нічого. Йому 22 роки. І поруч лежать теж такі хлопці. Пацани, вибачте що ми до вас прийшли... я просто хотів від щирого серця подякувати вам......За те що ми маємо можливість жити, і жити мають право мої діти в цій державі завдяки вам. Ти береш за ту 1 руку. Ти дивишся йому в очі. Ти розумієш просто що ти по-іншому не можеш. Людина віддала своє здоров’я, а ти будеш сидіти склавши руки?
Війна не чиясь. І не десь там, зронив волонтер. Війна спільна. Тут. На нашій святій землі. І від усіх нас залежить, як і коли вона закінчиться.
Я хочу подякувати всім справжнім волонтерам побажати їм просто терпіння. Витримки. Дійти до кінця.
